Тези до Плану і Стратегії Відновлення України – Еліти, Суспільство і Стратегії (частина – 5.3.)

Війна, яку Росія розв'язала проти України, – це не просто протистояння двох держав чи народів. Це зіткнення двох цивілізаційних моделей: європейської демократичної та євразійської авторитарної.

Попри те, що західні політики десятиліттями переконували себе й суспільства у нібито поступовому русі Росії до демократії, у реальності цього ніколи не відбувалося. Голоси українських фахівців і аналітиків на Заході часто ігнорувалися, хоча сама Росія давно відкрито заявляла – і продовжує заявляти сьогодні, – що її "спеціальна військова операція" є війною проти так званого "Колективного Заходу". Під цим поняттям Кремль розуміє всі демократичні держави світу, а однією зі своїх стратегічних цілей називає "кінець гегемонії США".

Справжня мета розв'язаної Росією війни полягає не лише у знищенні української державності, ліквідації незалежності України та її поглинанні. Йдеться також про спробу завдати поразки світовій демократії – демократичному Заходу як цивілізаційній моделі. У разі успіху Росія прагне встановити контроль над, як вона сама визначає, "деградуючою" та "декадентською" Європою, а також сприяти формуванню нового багатополярного світу, у якому лідерство демократичних країн і США буде замінене домінуванням авторитарних режимів.

Україна ж упродовж століть залишається брамою європейської цивілізації та світової демократії. Сьогодні вона фактично є щитом Європи, стримуючи авторитарну євразійську експансію Росії.

Професор Єльського університету Тімоті Снайдер у своїй книзі Криваві землі визнав, що найтрагічніші події Європи ХХ століття відбувалися саме на українських землях: дві світові війни, революція, колективізація, Голодомор, репресії проти української інтелігенції та "зачистки" так званого "буржуазного українського націоналізму". Україна втратила десятки мільйонів своїх громадян. Але навіть попри століття поневолення та нестачу політичного досвіду незалежного державного існування, дух свободи в українському народі не був знищений. Він інтуїтивно проривався зсередини – через прагнення до гідності, свободи та незалежності. Свідченням цього стали два українські Майдани та понад дванадцять років спротиву російській агресії.

Для утвердження європейського демократичного шляху розвитку України ключовими пріоритетами державної стратегії мають стати зміцнення чотирьох основних складових національної сили: ЕКОНОМІКИ, АРМІЇ, ДИПЛОМАТІЇ та ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ. Водночас критично важливою є наявність відповідальної політичної аристократії, здатної реалізувати цю стратегію в інтересах держави та суспільства.

Особливий акцент має бути зроблений на розвитку індустріально-інноваційної економіки та пріоритеті національного матеріального виробництва. Україна повинна виробляти продукцію з максимальною доданою вартістю та забезпечити стратегічну самодостатність власного військово-промислового комплексу. Насамперед – у виробництві сучасних зразків озброєння і військової техніки, у яких Україна традиційно має потужний науковий та інженерний потенціал.

Будучи найбільшою за територією державою Європи та одним із ключових світових виробників продовольства, Україна здатна забезпечувати харчуванням сотні мільйонів людей у світі. Водночас вона має повернути собі місце серед найбільш розвинених індустріальних держав світу. Після повернення всіх тимчасово окупованих територій українська армія повинна залишатися достатньо сильною, щоби унеможливити будь-яку нову агресію проти України.

Успіх у відновленні та розвитку української економіки має стати локомотивом для створення умов зі зниження податкового тиску в Україні, посилення соціально-економічного захисту середнього класу, а також розквіту малого і середнього бізнесу. Саме це має стати основою для реалізації Національної ідеї України у трьох її вимірах: духовному, соціально-економічному та державотворчому:

1. БОГ, СВОБОДА, СІМ'Я і УКРАЇНА – завжди були й залишатимуться найвищими духовними цінностями УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ;

2. КУЛЬТУРА, НАУКА, ЗЕМЛЯ та ВЛАСНІСТЬ, справедливо і збалансовано розподілені між громадянами та державою, – завжди будуть основою добробуту УКРАЇНИ;

3. ВИБОРНІСТЬ, СОЦІАЛЬНА СПРАВЕДЛИВІСТЬ, ЗАКОННІСТЬ і АРМІЯ – мають завжди захищати права українців на життя, свободу і гідне майбутнє, а також боронити соборність і незалежність УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ.

Держави будують аристократи – люди, які покладають своє життя на те, щоб створити чесне ім'я і незаплямованим передати його наступному поколінню. Для них служіння суспільству є сенсом життя, а найстрашнішим покаранням – втрата честі та суспільний сором. Честь понад усе – це не гучні слова, а основа справжньої державницької відповідальності.

Ми, на жаль, значною мірою втратили таку політичну еліту. Її винищували протягом цілого століття, а найкращі представники служили іншим урядам, часто демонструючи там приклади вірності, професіоналізму та честі.

У нас так і не сформувалася нова відповідальна політична еліта. Натомість після здобуття незалежності значною мірою "розконсервувалася" стара псевдоеліта з партійно-комсомольських функціонерів та "спритних ділків". Вони не обтяжені стратегічним мисленням про велич держави, майбутнє нації та відповідальність перед наступними поколіннями.

До сьогодні в українському парламенті фактично немає жодної по-справжньому ідеологічної партії, яка б усвідомлювала, що в сучасних умовах єдиною стійкою моделлю розбудови сильної держави є ефективна демократія.

Спроби побудови демократичної держави в Україні часто були дискредитовані популізмом, політичною безвідповідальністю та імітацією реформ. Частина політичних сил, які декларували відданість демократичним цінностям, на практиці нерідко відтворювала авторитарні методи управління, завдаючи демократичному розвитку держави не меншої шкоди, ніж відкриті противники демократії.

І те, що ми опинилися в епіцентрі зіткнення двох цивілізацій без сильного уряду, потужної економіки, сильної армії та відповідальної еліти, – і є тією межею, за якою ми або почнемо працювати виключно в інтересах власної держави і нації, або загинемо.

Національна стратегія розвитку України в сучасних умовах може бути лише одна – побудова розвиненої та дієвої європейської демократії. Із ринковою соціально орієнтованою економікою, потужним середнім класом і розвиненим громадянським суспільством. З обмеженим державним регулюванням стратегічно важливих галузей промисловості і сільського господарства та збереженням і розвитком власного оборонного потенціалу.

Тому що без потужного середнього класу, активного громадянського суспільства та незалежних гілок влади, які перебувають під контролем суспільства, – не існує вільного громадянина держави. А без вільного громадянина не може існувати й справжня демократія.

Батькові "Декларації про незалежність Північної Америки" Томасу Джефферсон приписують наступний вислів: "Дійсна незалежність, свобода і демократія – це не іграшка, яку дарують дітям. Це дуже серйозна річ, якою можуть користуватися лише високоосвічені, сильні та мужні люди, для яких особиста гідність є однією з найвищих рис людського життя".

І навпаки – світовий досвід переконливо свідчить: саме дієва демократія забезпечує найвищі стандарти якості життя, гарантії прав і свобод громадян та їхню безпеку – як усередині держави, так і на міжнародній арені.

Іншого шляху в України немає. Водночас це історичний шанс для нашої держави стати сполучною ланкою, донором безпеки та, нарешті, повноцінним політичним гравцем у формуванні нового європейського безпекового простору. Саме так Україна може долучитися до завершення процесу об'єднання Європи і Євроатлантики та зробити власний історичний внесок у продовження мирного і еволюційного процесу взаємопроникнення і поступової інтеграції цивілізацій Світу.

Попередні матеріали з цієї тематики:

Тези до Плану і Стратегії Відновлення України – Еліти, Суспільство і Стратегії (частина – 5.1.)

Тези до Плану і Стратегії Відновлення України – Еліти, Суспільство і Стратегії (частина – 5.2.)

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.