Не втратити Надію – виклик і обов'язок влади
Відучора життя Надії Савченко почало рахуватися добами і годинами.
Сухе голодування – це реальна загроза життю. Кожна хвилина виснажує і без того ослаблену Надію. Вона не раз демонструвала, що її слово не розходиться з ділом, отже – ми всі знаходимось перед загрозою втрати нашої видатної сучасниці.
У своєму останньому слові Надія Савченко згадала президента Порошенка. Згадала його дипломатичні здібності. Вперше за ці роки. Це скидається на крик відчаю. Так – вона незламна. Але вона залишається жінкою. Людиною, яка смертельно втомлена. І знаходиться на межі людських можливостей. І оголошуючи про фактично намір вбити себе, вона згадує президента своєї країни. Згадує, як свій останній шанс.
Це – особистий виклик для президента. Як глави держави і дипломата.
А президент Порошенко, вручаючи нагороди видатним жінкам, розказав по "подвоєння зусиль" для повернення Надії Савченко на Батьківщину... Хоча реальні кроки треба було починати здійснювати ще вчора. І не сказав конкретно – які саме зусилля? Ані в плані міжнародного права та дипломатії, ані особистих зв'язків і важелів. Але це той самий випадок, коли суспільство має право знати, який у влади план порятунку Надії. Чи є він взагалі?
Поки що знаємо, що Уповноважена з прав людини українського парламенту пані Лутковська звернулась до російської колеги з проханням, щоб до Савченко допустили українських лікарів. Дивно. Невже Лутковська не в курсі, що її російська колега – пані Панфілова – днями президентом Росії призначена на іншу посаду – члена ЦВК Росії? В неї нині інші пріоритети, це ж очевидно. І, звичайно, швидкість її реакції та можливості впливу – під великим сумнівом.
Отже, складається враження, що в них немає плану порятунку. До якого ще вчора повинні б були підключитись всі – і президент, і Парламент (народним депутатом якого від однієї з фракцій є Надія Савченко), і уряд...
У цьому – вся наша влада: лінь, байдужість, цинізм, необізнаність та багато пафосу.
Між тим – годинник безжалісно відлічує години, кожна з яких вартує життя.
Тож робіть щось! І розкажіть нарешті суспільству, які саме зусилля "подвоюються". Це – обов'язок президента.
Інакше люди ніколи не повірять, що ви робили все, що могли, для порятунку Надії Савченко.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
