Компенсація без відповідальності: замість житла – черга без строку
Ззовні здається, що Україна створила одну з найтехнологічніших у Європі систем фіксації та компенсації воєнних руйнувань. Повідомити про пошкоджене житло можна через "Дію", дані йдуть до спеціального реєстру, місцева комісія проводить обстеження, складає чек-лист, визначає суму, а кошти надходять на спеціальний рахунок. На папері це виглядає як майже ідеальний робочий механізм.
Але між фіксацією збитків (яка є досить складною, тривалою й вартісною процедурою) та реальним відшкодуванням утворилась суттєва правова прогалина. Люди стикаються з обмеженнями щодо максимальних сум допомоги, довгими чергами та повною залежністю від загального стану будівлі – адже ремонт окремої квартири блокується, якщо в будинку зруйновано дах чи стіни. Юридичні особи здебільшого залишилися поза системою. ОСББ формально представляють інтереси мешканців, але не можуть скористатися процедурою, яка розрахована лише на звичайних громадян. А держава, навіть визнавши право на компенсацію, не бере на себе чіткого зобов'язання виплатити її у конкретний строк.
Фізична особа: право є, але відновлення залежить не лише від власника
Головним механізмом компенсації за пошкоджене житло є постанова Кабміну N381 від 21 квітня 2023 року яка регулює роботу послуги "єВідновлення". Отримати гроші може тільки фізична особа – громадянин України, який є власником або співвласником пошкодженого житла. Юридичні особи, навіть якщо вони володіють квартирами, до цієї програми не допускаються.
Для людини процедура починається не з виплати, а з довгого кола бюрократії: подати повідомлення, перевірка наявності житла в електронному держреєстрі (якщо майно оформлене до 2013 року, паперові документи доведеться спочатку відцифрувати й внести в систему), дочекатися огляду, отримати акт обстеження та рішення комісії, заповнити чек-лист, відкрити рахунок, купити дозволені матеріали чи послуги, а потім – відзвітувати та пройти перевірку. Формально комісія має розглянути заяву за 30 днів. На практиці цей строк нічого не вирішує, адже розгляд постійно гальмується через інші причини: відсутність первинного акта обстеження, небезпеку на території, перевантаження комісій, помилки в реєстрах чи суперечки між співвласниками
Розмір допомоги також обмежений. На дрібний поточний ремонт (категорія А) дають не більше 200 тисяч гривень. Для складнішого капітального ремонту (категорія Б) ліміт становить 350 тисяч для квартири та 500 тисяч для приватного будинку. До того ж ці суми не переглядалися вже третій рік, попри постійну інфляцію. Якщо реальний ремонт коштує дорожче, власник мусить шукати додаткові гроші сам. Якщо їх немає, комісія може взагалі відмовити у компенсації, бо виділеної суми не вистачить на повне відновлення. Через це серйозно пошкоджене (але ще не повністю знищене) житло зависає у повітрі: для звичайного ремонту воно занадто дороге, а для житлового сертифіката – недостатньо зруйноване.
Держава суворо контролює отримувача грошей. Кошти цільові, їх використання перевіряють, залишок після визначеного строку повертається до бюджету, а за нецільові витрати доведеться повернути всю суму. Для великих ремонтів гроші видають частинами – після фотофіксації та обов'язкової перевірки попереднього етапу. Для захисту бюджету це логічно. Але система виходить несправедливою: громадянин відповідає за кожну гривню, а держава не несе жодної відповідальності за те, що законно призначені кошти не приходять вчасно.
Місця загального користування: квартира є, а будинку начебто немає
Найбільше недоліки урядової постанови N381 помітні на прикладі багатоквартирних будинків. Правила дозволяють отримати компенсацію за квартиру лише тоді, коли спільні приміщення будинку не пошкоджені або вже відремонтовані. Розбитий дах, знищений під'їзд, фасад, ліфт, тримальні стіни чи труби можуть повністю заблокувати виплату власнику окремої квартири. Відмови не буде, лише якщо ці пошкодження вже виправили або вирішили відновити "за рахунок інших джерел". Проте, звідки взяти ці джерела, хто має їх шукати і коли – правила не кажуть.
Виникає замкнене коло. Власник квартири не може зробити ремонт, бо весь будинок аварійний. ОСББ не може подати заяву на допомогу, бо програма працює тільки для фізосіб. А місцева влада не зобов'язана ремонтувати спільне майно за свій кошт. Держава фактично каже мешканцям: спочатку самі вирішіть проблему всього будинку, а вже потім звертайтеся за допомогою для своїх квартир.
Юридичні особи: збитки дозволено рахувати, але не компенсувати
Звичайний бізнес опинився у найскладнішій ситуації. Постанови Кабміну N381 та N600 створені переважно для громадян, щоб допомогти їм відремонтувати житло або отримати сертифікат на нове.
Підприємство може зафіксувати руйнування, отримати акти, оцінити вартість знищених будівель, обладнання, товарів та втраченого прибутку. Але ця оцінка лише підтверджує розмір збитків. Вона не дає автоматичного права на гроші з бюджету.
Через це виникла велика нерівність. Власник житла може розраховувати на компенсацію, нехай і обмежену чи відкладену. А підприємство, яке втратило фабрику чи склад, обладнання, робочі місця та можливість платити податки, отримує на руки просто папірець із сумою збитків. Далі бізнес має сподіватися лише на гранти, кредити, страховку, майбутні репарації або суди.
Варто розуміти, що відбудова житла та відновлення бізнесу працюють за різною логікою. Для підприємств потрібна окрема програма. Це може бути не пряме відшкодування всіх збитків, а мікс із часткової компенсації, грантів, пільгових кредитів, державних гарантій та податкових пільг в обмін на передачу державі права вимагати ці гроші від Росії.
У такій програмі пріоритет слід надавати тим, хто зберігає робочі місця, виробляє критично важливу продукцію, переїхав із небезпечних зон, вкладає власні кошти та може швидко запуститися знову. Але ці правила мають бути чітко прописані в законі, а не залежати від успіху в окремих грантових конкурсах.
Компенсація є, грошей немає, відповідального теж немає
Головна системна проблема – це закладений у правила брак грошей. Постанова КМУ N381 перераховує багато джерел фінансування: держбюджет, міжнародна допомога, кошти інвесторів та майбутні репарації. Водночас там чітко вказано: компенсації виплачують лише в межах того, скільки грошей є на поточному рахунку Мінрозвитку. Якщо гроші закінчуються, черга зупиняється, поки рахунок знову не поповнять.
Така ж логіка діє і для знищеного майна. Людина може пройти всі перевірки, отримати сертифікат або схвалення на будівництво, але сама виплата залежить від наявності грошей у програмі. Постанова не встановлює жодного кінцевого строку, коли держава зобов'язана виплатити кошти, навіть якщо на рахунку порожньо.
Бюджетний кодекс забороняє державним органам витрачати більше, ніж їм виділено. Тому Мінрозвитку не може платити понад ліміт. Але це не означає, що законна компенсація має перетворюватися на вічне очікування. Нинішня система не визначає, хто саме є боржником перед людиною, не передбачає жодних штрафів чи індексації за затримку і просто розмиває відповідальність між парламентом, урядом, Мінфіном та Мінрозвитку.
З чого почати виправляти ситуацію?
Першим кроком має бути не зміна чек-листів чи додавання нових кнопок у "Дії". Потрібно змінити сам статус призначеної компенсації.
Схвалене рішення комісії має стати офіційним фінансовим зобов'язанням держави або громади перед людиною. На його виконання слід установити чіткий строк – наприклад, 90 або 180 днів. Якщо держава не встигає виплатити вчасно, сума не повинна знецінюватися: її мають автоматично індексувати відповідно до зростання цін на будівництво чи житло.
Для цього доведеться змінити не лише постанови уряду, а й профільний Закон N2923-IX та Бюджетний кодекс. Затверджені, але не виплачені компенсації мають переходити на наступний рік як гарантований борг держави. Влада повинна відкрито публікувати загальну суму цього боргу, реальні обсяги виплат, чергу та прогнозовані строки.
Другим кроком треба додати до урядової постанови N381 окремий розділ про ремонт спільного майна в багатоповерхівках. Право подавати заяви повинні отримати ОСББ, ЖБК або управителі. Суму компенсації слід визначати за техвисновком та кошторисом, а гроші перераховувати поетапно на спецрахунок під контроль за виконаними роботами.
Третім кроком необхідно змінити правила щодо повністю знищеного спільного майна (Закон і урядову постанову N600). Слід чітко прописати, коли мешканці можуть обрати відбудову всього дому замість розрізнених житлових сертифікатів, хто представлятиме їхні інтереси та як поєднувати індивідуальні й загальні виплати.
Четвертим кроком має стати окремий закон про компенсації для бізнесу. Без відновлення підприємств ремонт житла вирішує лише половину проблеми. Можна дати людині нову квартиру, але без роботи та місцевої економіки зруйновані території не оживуть.
Система "єВідновлення" довела, що держава вміє швидко створювати зручні цифрові сервіси. Тепер час переходити до складнішого – до створення юридичних гарантій. Законно оформлена компенсація має бути не просто обіцянкою "заплатити колись, як будуть гроші", а чітким зобов'язанням із конкретним строком, сумою та відповідальним за виконання. Без цього електронний сертифікат залишається лише сучасною формою старої бюрократичної відписки: "право ви маєте, але грошей немає".
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
