В лещатах вигаданих правил: керівництво МВС робить людей заручниками власного непрофесіоналізму
Вчора Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков заявив, що вже на наступному тижні МВС внесе до парламенту свої законодавчі ініціативи, які начебто сформовані внаслідок трагедії, що відбулась наприкінці минулого тижня – вбивства поліцейських в Дніпрі. І це примушує знов повернутись до цієї сумної теми.
По-перше, тому, що ці "законодавчі ініціативи" антисоціальні по своїй суті та мають ознаки бажання перетворити Україну в поліцейську державу.
По-друге тому, що виникли вони насправді не спонтанно – частина політично-управлінської верхівки давно виношує плани змін в законодавстві, в порівняння з якими навіть сумнозвісні "диктаторські закони" не йдуть.
Взагалі красномовним є те, що не стільки сам трагічний випадок в Дніпрі став пусковим механізмом обурення у соцмережах та ЗМІ, скільки реакція влади на нього.
Власне, ситуація з загибеллю правоохоронців, на жаль, хоч і є шокуючою, але, все ж такою, яка потенційно може статись з людьми, що обрали професію поліцейських. Це небезпечна справа! І люди, які займаються нею, на жаль, знаходяться під постійними життєвими ризиками. Не тільки в Україні – по всьому світові іноді злочинець виявляється спритнішим, діє підло та неочікувано.
І, думаю, реакція суспільства – жаль і скорбота за загиблими, була б єдино-логічною в цій ситуації, якщо б не миттєвий агресивний випад деяких представників влади, які зажадали "революційного" звуження прав людей. Власне, з цього і почалася та бурхлива дискусія, яка не вщухає і по сьогодні.
Кращий захист – це напад
Представники "силового крила" влади відреагували так миттєво та у формі, образливій та принизливій для суспільства, що, перепрошую, складається враження, що вони були готові і лише чекали вдалого моменту. Зміст цієї реакції, який озвучили вищі посадовці МВС – міністр Арсен Аваков та глава Нацполіції Хатія Деканоідзе, – просто шокував суспільство своїм відвертим бажанням нахабно забрати у людей основоположні права, гарантовані їм Конституцією.
В цій реакції проглядається також елементарне бажання уникнути відповідальності, адже однією зі складових трагедії є, безумовно, недостатня підготовленість працівників Нацполіції до екстремальних ситуацій, – вони протиставили злочинцю свою мужність та відповідальність, але програли у силовій підготовці.
В рефлексії Авакова та Деканоїдзе зашита стара формула: кращий захист – це напад. Збудувавши поліцію в формі "Потемкинской деревни", підмінивши справжню реформу гучним піаром, довівши криміногенну ситуацію в країні до абсурдного рівня, вони розуміють, що за це доведеться-таки відповідати. Тому відчайдушно кидаються у напад, звинувачуючи у цьому кого завгодно, але не себе.
При цьому вважати бажання Арсена Авакова запровадити дику по своїй суті норму імперативу презумпції правоти поліцейських, лише спонтанною емоційною реакцією, не варто. Нагадаю – ще у квітні минулого року тодішній прем'єр-міністр Арсеній Яценюк з подачі свого однопартійця – "квотного" міністра МВД Авакова зареєстрував урядовий проект закону, згідно з яким, для осіб, що залучаються до адміністративної відповідальності, скасовувалась презумпція невинуватості. Цю однозначно протиправну ініціативу її автори намагались обґрунтувати необхідністю підвищення статусу правоохоронних органів. "Новацією" закріплювався принцип, згідно якому, будь-хто "у формі" або "при посаді" звинувачує звичайну людину у скоєнні правопорушення, накладає стягнення, і його думка є вирішальною по суті констатацією факту.
Тоді невдоволення суспільства примусило ідеологів провідної (з точки зору піару) реформи, зняти з розгляду цю норму. І засади адміністративної юстиції і адміністративного правосуддя, на щастя, залишились європейськими по суті своїй. Тобто саме держава зобов'язана у суді доводити свою правоту, у разі якщо особа звертається за захистом своїх прав і законних інтересів. А не навпаки.
Але бажання "реформаторів" утнути щось, аби нічого нікому не доводити – залишилось.
І ось, одразу після загибелі у Дніпрі своїх підлеглих, Аваков миттєво дістає з рукава цю краплену карту, пропонуючи те ж саме, але під іншим соусом – "Спочатку підкоряйся поліцейському – потім оскаржуй!"
Наступ на Конституцію
Отже, скидається на те, що бажання озброїтись необмеженим інструментарієм для підкорення громадян, є насправді давнім внутрішнім переконанням міністра. Яке він примудряється камуфлювати у форму "соціальної норми"!
Даруйте, називати "соціальною нормою" нахабний наступ на основоположні права?
За рік, що минув із першої проваленої спроби зробити з себе такого собі всеукраїнського цербера, пан міністр так і не встиг почитати Конституцію? Особисто я в це не вірю. "Реформатори", принаймні їх консультанти і радники, мають знати про те, що Конституція України не залишає шпаринок для реалізації таких бажань.
Зараз багато хто, опонуючи Авакову та Деканоїдзе, приводить ст.62 Конституції, яка містить поняття презумпції невинуватості особи: "Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь."
Я ж додам ще ст. 64, в даному контексті вважаю її зміст надважливим:
"Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку цих обмежень". Але ж влада не визнає "воєнний" та інший стан нині у державі!
Отже, між ст. 62 та 64 Конституції України, як би не хотіли крутити, не проскочиш. Але "реформатори", запевняє очільник МВС, будуть намагатись! Топтатися по Основному Закону їм не вперше, то ж вірогідність внесення у парламент анонсованих Аваковим та Деканоїдзе "соціальних норм", дуже висока. Принаймні, публічні обіцянки вже є.
Під шкурою "єврооптимізму"
Найнебезпечнішим є те, що Верховна Рада у її сьогоднішньому вигляді, не є бастіоном охорони прав громадян. У ідеологів "закручування гайок" тут є свої прихильники, причому вдало закамуфльовані під "супердемократів" та "єврооптимістів". Узяти хоча б молоду надію української політики – Народного депутата Мустафу-Масі Найєма. Його позиція в цій історії не менш значуща за рухи силовиків-аматорів Авакова, Деканоїдзе, Шкіряка та Геращенка.
Мустафа, як не дивно, ледве не випередив самого міністра МВД, проявивши нечувану законодавчу прудкість: ще на початку вересня було накрапано ріденький законопроект (або витягнуто із шухляди заготівочку) "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо посилення відповідальності за правопорушення, учинені відносно працівників правоохоронних органів) ". Співавторами виступили також цілком демократичні нардепи А. Тетерук, Ю.Береза, О.Сотник та В.Голуб.
Законодавчі імпровізації, якими виблискує ця група демократів-політиків, вимагають окремого аналізу.
Зокрема, документ передбачає покарання для громадян за образу працівників поліції. Чудово. Під образою автори пропонують розуміти "нецензурні чи брутальні висловлювання, непристойні жести, непристойна оцінка особистих якостей та інші аналогічні дії, адресовані чи направлені на працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, а щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця – у зв'язку з їх діяльністю по охороні громадського порядку, які принижують честь і гідність зазначених осіб".
Скажемо прямо – спроба внесення до законодавства настільки суб'єктивних чинників, тягне на окрему премію! У європейських законодавців, на яких начебто зорієнтований ініціатор подання Мустафа Найєм, від такої ініціативи стався б юридично-правовий шок. Бо, що таке, наприклад, "інші аналогічні дії" чи "непристойна оцінка"? Європейці цінують правову визначеність. Це те, до чого нас увесь час закликають. Тут нею і не пахло.
Змоделюємо ситуацію. Якщо поліцейський, вибачте, встав не з тієї ноги, знаходиться у поганому гуморі або перед чергуванням посварився з дружиною, він може сприйняти навіть безневинний жарт за смертельну образу? Звичайно. Може зреагувати в спосіб, небезпечний для життя людини? А як же: маючи "індульгенцію" він Найєма та "соціальну норму" від Авакова, цей правоохоронець почуватиметься абсолютно безкарно, він не матиме внутрішніх стримуючих факторів, а значить – перетворюється із начебто захисника, на, відверто кажучи, небезпечну для громадян особу!
Складається враження, що ініціатори цих законодавчих перверзій вважають геть усіх громадян потенціальною загрозою для "представників держави". При тому, що українці є переважно законослухняними, на них фактично ставлять тавро потенційних злочинців. Не лише на злочинців, а підкреслюю – на усіх наших людей без різниці! Звідки береться цей страх перед власним народом?
І це ще не фінал законодавчого жаху, запропонованого "єврооптимістом" та його колегами!...
Повернення 16 січня і принцип Муссоліні
В своєму законопроекті автори розширюють до безмежності перелік представників держави, перед якими громадянин повинен падати ниць. Він, власне, має так званий відкритий характер. Вимагаючи, скажімо, значного збільшення покарання за "Злісну непокору законному розпорядженню або вимозі поліцейського, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця", автори новації вказують, що підкорятися громадянин має взагалі "представникам правоохоронного органу". А їх, як кажуть, легіон: "під працівником правоохоронного органу слід розуміти працівників органів прокуратури, Національної поліції, Служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань України, органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів, органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, органів державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інших органів, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції".
Вам не здається, що законодавець відверто принижує громадян, які, на його думку, повинні впадати в легкий ступор при появі, скажімо, представника рибоохорони? Не кажучи вже про виключний статус працівників СІЗО або податківців та лісників? Чи інших загадкових осіб (невідомо яких), що здійснюють правозастосовні чи правоохоронні функції?
Скажемо відверто, – політик, публічний образ якого був сформований на ґрунті боротьби за дотримання конституційних прав, який був у перших рядах борців із "диктаторськими законами 16-го січня", нині сам уввійшов до сонму авторів диктаторських забаганок. Разом із міністром внутрішніх справ, який ще кілька років тому оспівував у парламенті, соцмережах та на вулиці цінність гарантованих Конституцією громадянських свобод. Скидається на те, що вони живуть за принципом, виголошеним Беніто Муссоліні: "Ми хочемо бути аристократами і демократами, консерваторами і лібералами, реакціонерами і революціонерами, легалістами а антілегалістами – в залежності від часу, місця і обставин".
Хоча, для пана Мустафи-Масі, можливо, все це є проблемою росту? Адже він нещодавно, як завжди у Фейсбуці, визнав: "Нам пора дорослішати"...
Може, й пора. Скидається на те. Але парламент не є місцем для дорослішання та пов'язаних з цим процесом проявів підліткового максималізму, – це зовсім інша установа. Апріорі.
Кінець "відкритості"
Ця ситуація випукло показала іще одну унікальну спроможність "реформаторської команди" – миттєво змінювати свої "принципові" позиції під власну доцільність! Хатія Деканоідзе нині виступає за заборону громадянам знімати дії працівників поліції на відео. Каже – навмисно знімають, щоб викласти в Інтернет та отримати велику кількість переглядів. Один із рупорів "реформи" – нардеп Антон Геращенко – також пристав на цю позицію і, подейкують, навіть долучився до відповідного законопроекту.
Звідки у цих людей з'явилося усвідомлення необхідності перетворення патрульних на таємних агентів – незрозуміло. Адже на початках роботи нової поліції самі її співробітники просто маніакально захоплювались селфі! И мали безліч переглядів. Антон Геращенко ще рік тому навіть закликав громадян фіксувати роботу нової поліції, стверджуючи, що робота поліцейського є відкритою і його можна знімати з будь-якого боку!
Але коли почали вилазити неприємності, пов'язані із суто декларативним характером "реформи" та неспроможністю керівництва правоохоронних органів забезпечити громадянам елементарний захист від злочинності, рівень якої зростає в геометричній прогресії, стався прорив реформаторської свідомості. Красива забавка із "відкритістю" почала дратувати. Колись улюблену іграшку вирішили викинути на смітник. При цьому в Антона Геращенка навряд чи є проблеми з дорослішанням...
Добре, що не намагаються ввести інтернет-цензуру. Аби не було "переглядів". Деякі країни із відверто тоталітарною владою застосовують і такий механізм. Наприклад, сусідня Росія. Ми ж поки що тільки крокуємо цим шляхом... І декому він подобається!
Внутрішньовидова боротьба
Як все це кореспондується з правами громадянина? А ніяк! Групу високопосадовців та нардепів, за дивним збігом обставин, цікавлять не права громадян, а повноваження підлеглих Авакова та інших "силовиків", тобто так званий "силовий ресурс". Вам не здається це дивним?
Мені – не здається. Бо справа вже не у громадянах. Справа у внутрішньовидовій боротьбі за впливи та повноваження всередині самої влади. І в цій боротьбі громадянські свободи виявилися розмінною картою!
Зрозуміло, влада нині неоднорідна, як би вона не тужилась демонструвати назовні свою "єдність". Дві найчисленніші політичні сили, рейтинг яких впав нижче плінтусу, відчайдушно намагаються закріпитися у поділених заздалегідь сферах. Президентське крило намагається привласнити якнайбільше важелів впливу на економіку та судову систему. Це проявляється у небачених повноваженнях президента, які він отримав в результаті судової "реформи" та бажав би отримати в результаті "децентралізації". Крило ж "Народного Фронту", яке свого часу отримало квоту у правоохоронному та силовому блоках, усіляко намагається закріпитися на цьому своєму форпості, демонструючи бажання перетворити правоохоронну систему на справжнього монстра. Який, зрозуміло, захищатиме не суспільство, а обслуговуватиме політичні та економічні інтереси та амбіції партійної верхівки.
Додамо сюди острах обох центрів впливу перед можливими актами громадянської непокори, які, ймовірно, рано чи пізно відбуватимуться, адже грабіжницька економічна політика та бізнес на війні не виключають такого результату. І отримаємо інстинктивне бажання "закрутити гайки" шляхом побудови поліцейської держави, що живе за принципом – підкорись, а потім оскаржуй. Якщо буде кому жалітись...
Трагедія в Дніпрі насправді стала лакмусовим папірцем неприхованої боротьби за можливість сховатись від відповідальності за бастіоном вседозволеності. Бо ніхто, окрім, мабуть, керівництва МВС та Нацполіції сьогодні не наважиться сказати, що реформа правоохоронної системи іде у правильному напрямі. Хоча, справа, скоріше за все в тому, що суспільство та "реформатори" по-різному бачать сутність цієї реформи. Якщо ідеологи та виконавці бажають результатом своїх непересічних зусиль бачити громадянина беззахисного, безправного та безпорадного перед представником влади – така реформа невпинно рухається. Під неї навіть вимагають додаткового фінансування. Якщо ж вважати метою реформи захищеність та безпеку громадян перед злочинцями – ця реформа навіть не починалась.
Хоча заради справедливості зазначу – є і непогані ідеї. Зокрема, про нові камери спостереження або прогресивна контрактна основа для Нацполіції. Є і гроші – держава ніколи не була такою щедрою до МВС. Тобто декому треба лише змінити вектор і зрозуміти, що затисканню населення країни в лещата вигаданих недемократичних правил, яке робить людей заручниками власного непрофесіоналізму та диктаторських замашок, – завжди є альтернатива.
Хоча... для цього необхідно мати відповідний досвід та фах.
P.S. Заявляючи про свої "законодавчі ініціативи", Арсен Аваков між іншим просто кинув фразу – "Маленьке обмеження заради ще більшої свободи!" Можливо, й не дуже погано.
...Один сумновідомий майстер піару та пропаганди (прізвище якого, з урахуванням процесів декомунізації та дефашистизації називати не хочеться) був у цьому контексті відвертішим: "Метою національної революції повинна бути тоталітарна держава, що проникає у всі сфери громадського життя"...
А це вже точно – дуже погано.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
