Влада ганьбиться сама і ганьбить Україну
Коли представники нашої влади через слово повторюють мантру про сильну державу, маючи на увазі, безперечно, свою власну "силу", одразу згадується дідусь Фройд. Який розшифрував старий народний вираз "У кого що болить, той про то і говорить", таким чином: "Кому не вистачає сексу – говорить про секс, голодний говорить про їжу, людина, в якої немає грошей – про гроші, а наші олігархи і банкіри говорять про мораль".
Отже, про сильну державу твердять тоді, коли її очільники насправді сили не мають. Слова-словами, а в реальності маємо постійні демонстрації безсилля.
Безсилля держава продемонструвала тоді, коли мляво намагалась якось не пустити на територію України грузинського президента Михайла Саакашвілі. І в результаті оганьбилась, давши йому із оточенням просто тупо прорвати державний кордон.
Свою дипломатичну імпотентність влада демонструє і сьогодні. Коли треба "нагнути" парламент на "блискавичні реформи", у влади є впевненість та інструментарій. Коли настає час розгрібати наслідки цих незграбних "реформ" – влада, як кажуть, обнуляється.
Із помпою продавивши у сумнівний спосіб неоднозначну "мовну норму" нового освітнього закону, українська влада дала привід кільком європейським країнам зайняти жорстку політичну позицію. Що у нинішніх умовах для України є вкрай небезпечним явищем. Угорщина, зокрема, вже заявила навіть про намір ініціювати наступного понеділка на нараді міністрів закордонних справ країн-членів Європейського союзу в Люксембурзі, перегляд угоди з Україною.
В такому випадку керівництво держави повинно діяти гнучко і розумно, аби не отримати "другий фронт" на Заході. Але замість справжньої дипломатії – якісь, вибачте, дитячі кроки: міністр закордонних справ України Павло Клімкін запрошує свого колегу з Угорщини Петера Сіярто відвідати разом Закарпаття і обговорити новий закон про освіту. Залишається гадати, якої реакції очікував Клімкін, але відповідь була прогнозованою – угорський міністр заявив, що його український колега спізнився: закарпатських угорців слід було питати про їхню думку до схвалення закону.
Клімкін, який нещодавно відправив закон про освіту на експертизу до Венеційської комісії, супроводивши цей акт сентенцією "як ми і домовлялися", можливо, не уявляє собі прямої логіки, що закладена у стосунки України і Ради Європи (та її органів) ще на попередніх періодах часу, – закони надаються до Венеційської комісії не ПІСЛЯ їхнього прийняття, а ПЕРЕД ним.
Далі Україна отримала щось на кшталт дипломатичного демаршу – очільник угорського МЗС поїхав до Ужгороду сам. Причому не з приватною місією, а офіційно – як глава зовнішньо-політичного відомства іншої країни. І відмовився при цьому навіть бачитись із паном Клімкіним!
Але. Навіть загнавши себе у таку ситуацію, треба поводитись перш за все гідно. Бо така поведінка є проявом зневаги до нашої держави, а не тільки пана Клімкіна.
Але Клімкін мовчить.
Демонстрація "сили" закінчується там, де на зміну піару приходить реальність.
Привіт від Фройда. І від класичного митника Вєрєщагіна теж, бо – "За державу образливо..."
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
