Блукання часом і Виборчим кодексом: голосували за ''нове'', а зцементували старе
Колись Марк Твен радив хоч іноді поступати правильно, бо "це дасть задоволення окремим людям та здивує усіх інших".
Що сказати – на цьому тижні нас таки здивували... Парламент у першому читанні проголосував за Виборчий кодекс попри те, що широка громадськість від ЦЬОГО складу ВР такого епатажу не очікувала.
Судячи із коментарів та прогнозів окремих парламентарів – вони й самі шоковані власною приттю. Законопроект N3112-1 був проголосований на грані фолу – 226-ма голосами. Таке буває хіба що тоді, коли влада збирає своїх голосувальників по усіх кутах та стимулює прихованих сателітів, аби проштовхнути потрібне рішення. Цього разу влада зацікавленою явно не була. Бо голосування навіть відданої ідеалам Адміністрації Президента фракції БПП було далеким від ідеалу – "за" віддала свої голоси лише половина обранців. Принциповим є те, що люди, які зазвичай визначають позицію фракції, законопроект N3112-1 не підтримали. І це дає підстави самим депутатам говорити, що "сталася помилка".
І тут з ними важко не погодитись – так, помилка сталась. І, точно за класиком, задоволення від "правильного" вчинку відчують одиниці. А нові здивування для загалу – ще попереду.
Бо, з одного боку, через два тижні законопроект мають намір винести на друге читання. "Спіавтор" Виборчого кодексу – Леонід Ємець – вже прогнозує "тисячі правок". І лякає спробами загадкових сил знівелювати норму кодексу про відкриті партійні списки. Виникає питання до адекватності та відповідальності депутата, бо він відкрито визнає недосконалість "свого" законопроекту. Подив викликає і те, що Ємець одночасно був "співавтором" двох інших проектів виборчих законів, прогнозовано провалених парламентом декілька тижнів тому. Якщо у політика є власні усвідомлення своєї персональної відповідальності і чітка позиція – він не буде долучатись до подання одразу кількох однотипних законодавчих ініціатив, напевно знаючи, що наявність кількох законопроектів з одного і того ж питання є нічим іншим, як технологією провалення закону, а не його підтримки!
З іншого боку, в БПП вже дійшли до цілком логічного вимушеного висновку про те, що "тисячі правок" не зберуть докупи проголосований документ, тож пропонують сідати за написання нового, сучасного варіанту виборчого законодавства. Щоправда, шляхетна мрія, як завжди, не є підкріпленою конкретними термінами – дедлайнів влада собі не ставить. І мабуть не випадково.
Отже, теперішня владна гора вкотре народила мишу. І посипання голови попелом "тисячі правок" вже не зніме з ініціаторів чергового шоу із "реформою виборчого законодавства" відповідальності. Адже у результаті дрімучої некомпетентності авторів подання "випадково проголосованого" Кодексу, все може статись з точністю до навпаки: Україна втратить черговий шанс отримати стале та якісно нове, або, я б сказала – новаторське виборче законодавство, яке украй потрібне державі у вигляді Виборчого кодексу; а влада ще на кілька років збереже можливість знову проскочити у парламент за старою системою. І дякувати за таку перспективу влада має саме "борцям за виборчий Кодекс". Який був підготовлений ще на етапі 2008-2010 років, а спікер та його колеги, і дотепер не доопрацювавши його, як належить, внесли до парламенту 2015-у році. Дешевий популізм і безпринципність, жадоба сподобатись виборцю за будь-яку ціну, не мають меж у діяльності теперішніх депутатів.
Упродовж останніх трьох років я неодноразово наполягала на тому, що Україні досить бавитись "одноразовими" виборчими законами, які приймаються практично перед кожними політичними перегонами. Куди вписуються усі лукаві технологічні деталі, які дають переваги та додаткові можливості провладній частині політикуму. Дійсно покласти край цим нескінченним ігрищам із волевиявленням народу, може стабілізація виборчого законодавства – у вигляді Виборчого кодексу, або краще навіть Кодексу народовладдя, положення якого раз за разом не можна змінювати під політичну доцільність кожної нової влади.
Саме тому це повинен бути довершений у всіх сенсах документ.
Усі ці роки я закликала владу звернути увагу хоча б на той Виборчий кодекс, що припадав пилом в Парламенті. Підкреслюючи, що він може стати основою і треба витратити серйозний час та мізки, аби довести його до прийнятного, сучасного стану. Зла іронія у тому, що ані часу, ані мізків витрачено не було. За це десятиріччя технологічно усе змінилось, але тільки не для "авторів" подання... Судячи з усього, спроби вдосконалення документа обмежились переформатуванням тексту, через що п'ять окремих книг перетворилися на складний для сприйняття, незрозумілий для суб'єктів та учасників виборчого процесу, повний ляпів, невідповідностей, правового мінімалізму та спірних теоретичних і практичних питань у вигляді приписів кодексу. І головне – це застарілий мікс, без жодних політичних і технологічних новацій в організації виборів.
У пана Парубія хочеться спитати – оце є результатом аж семи засідань очолюваної Вами робочої групи із реформування виборчого законодавства, яка упродовж півтора роки (з весни 2016-го) під Вашим керівництвом неначе діяла у парламенті?
В сухому залишку маємо приклад вміння поховати добру справу. Парламенту підсунули архаїчний законопроект. Депутати, більшість з яких традиційно нічого не читають, "помилково" проголосували. Бо, з одного боку, на вулиці "професійні революціонери" під 100-річчя Великої Жовтневої революції вимагають "відкритих списків" (жодної уяви не маючи ні про види, ні про переваги і ризики виборчих систем), з іншого – усі партії таки обіцяли виборцям змінити правила на виборах.
Таким чином зроблено подарунок тим, для кого справедливі вибори є хіба що нічним жахом: влада абсолютно аргументовано відкидає цей варіант Кодексу, обіцяючи колись написати новий...
Отже, усі здивовані, а хто отримав задоволення – наразі зрозуміло.
Усе спускається на гальмах під уявні аплодисменти нікарагуанського диктатора Самоси, який казав: "Ви виграли вибори, а я – підрахунок голосів..."
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
