Адвокат без гарантій – клієнт без захисту
У попередніх частинах я писала про доступ до правосуддя з позиції пересічної людини: скільки коштує суд, чи може вона дозволити собі адвоката, отримати необхідні докази, дочекатися рішення і домогтися його виконання.
Але є ще одна принципова і набагато гостріша складова. Навіть якщо людина знайшла фахового адвоката і має кошти на його послуги, це вже давно не гарантує їй реального захисту.
Сьогодні професійні права адвоката в Україні перетворилися на декорацію, яку силовики та державні органи систематично і цинічно ігнорують. Доступ до клієнта перекривається вигаданими "інструкціями" та зачиненими дверима. Адвокатські запити розбиваються об формальні відписки, прямий саботаж або чиновницьке "інформація з обмеженим доступом". Необхідні докази доводиться роками виборювати через суди, поки процесуальні строки спливають, а матеріали справи "випадково" зникають. Замість рівності сторін ми бачимо повне домінування карального апарату держави, де адвокату відведено роль мовчазного статиста.
Коли гарантовані законом права захисника перетворюються на порожній звук, обмежується не просто професія адвоката. У цей момент держава б'є по самій людині: гарантоване Конституцією право кожного з нас на професійну правничу допомогу стає ілюзією.
Жодні додаткові умови поза законом не можуть обмежувати право людини на адвоката
Найочевидніший приклад – доступ адвоката до клієнта, коли людина затримана або перебуває в місці несвободи. Якщо закон гарантує право на адвоката, воно не може залежати від внутрішньої інструкції установи, додаткового погодження посадовця чи кількох годин очікування.
Сьогодні ця проблема набула особливої гостроти: спроби обмежити доступ адвокатів до громадян у ТЦК та СП, органах Військової служби правопорядку чи під час адміністративного затримання – під прикриттям "особливого стану" або внутрішніх розпоряджень – є прямим порушенням статті 59 Конституції України. Режимні правила чи відомчі написи не можуть бути вищими за Основний Закон.
Але цей принцип стосується не лише затриманих. Державний орган не може вирішувати, яку інформацію адвокату достатньо надати, які документи він "може побачити", а які – ні, якщо саме на цих документах ґрунтується рішення щодо його клієнта. Право на захист не може реалізовуватися в обсязі, який зручно надати тому органу, від якого людина захищається.
Має діяти протилежний принцип: усе, що адвокат має право отримати або зробити за законом для захисту клієнта, повинно бути доступним без додаткових дозволів і штучних процедур. А будь-яке обмеження має бути прямо передбачене законом, належно обґрунтоване і підлягати швидкому оскарженню.
Адвокатський запит не повинен бути проханням
Сьогодні адвокат має законне право отримувати інформацію та документи, необхідні для надання правничої допомоги. На практиці адвокати стикаються із затягуванням відповідей на запити, їх формальним переадресуванням, неповними відповідями або відмовою в наданні необхідної інформації. Оскарження таких дій потребує часу, тоді як доказ для захисту прав клієнта часто необхідний невідкладно.
Навіть притягнути чиновника до адміністративної відповідальності за ігнорування запиту на практиці майже неможливо. Щоб просто скласти протокол про правопорушення, від адвоката вимагають персональні дані посадовця: його паспортні дані та податковий номер. Тобто державна система вимагає від юриста знайти конфіденційні дані чиновника, який сам же й ховається від закону. А поки триває цей бюрократичний квест із пошуку персональних даних, строки притягнення до відповідальності банально спливають. У результаті дієвий за задумом механізм покарання перетворюється на абсолютний фарс.
Тому адміністративна відповідальність за ненадання інформації сама по собі недостатня. Необхідні чіткі процесуальні наслідки.
Якщо орган влади, підприємство чи інша сторона приховує документ або ухиляється від відповіді, суд повинен мати законне право автоматично визнавати відповідну обставину доведеною на користь клієнта. Якщо сторона ховає доказ – процесуальний результат має грати проти неї. Інакше ми фактично винагороджуємо того, хто краще маніпулює інформацією.
Окреме правило необхідне у спорах людини з державою. Орган влади разом із першим відзивом повинен подавати до суду повне адміністративне досьє: усі документи, висновки, службові матеріали та фактичні дані, на підставі яких він прийняв оскаржуване рішення. Не адвокат має по одному витягувати ці документи з державної машини. Саме орган повинен довести, що на момент ухвалення рішення мав для нього законні й достатні підстави.
Суд не повинен створювати адвокату додаткові бар'єри
Окрема проблема – надмірний процесуальний формалізм. У правосудді має значення процедура. Але процедура існує для забезпечення справедливого розгляду, а не для того, щоб перетворювати технічну помилку адвоката на поразку його клієнта.
Якщо документ має несуттєвий недолік, але зрозуміло, хто звертається до суду, чого вимагає і якими фактами це обґрунтовує, суд має розглядати справу по суті. Так само, якщо заява залишена без руху, суд повинен одразу вказати всі її недоліки в одній ухвалі, а не видавати їх адвокату по одному в кількох послідовних документах.
Технічний збій у системі "Електронний суд" також не повинен коштувати клієнту процесуального строку. Це проста логіка: держава не може спочатку створити цифровий сервіс, а потім використовувати його недосконалість проти людини.
Рівність сторін має бути реальною
У законі всі учасники процесу рівні. Але адвокат людини може протистояти цілому юридичному департаменту державного органу, банку або великої корпорації, який має значно більший доступ до документів, експертів, інформації та фінансових ресурсів.
Рівність не означає просто однакову кількість процесуальних прав у кодексі. Вона означає, що кожна сторона повинна мати реальну можливість представити свою позицію без істотно гірших умов порівняно з опонентом.
Тому клопотання адвоката про витребування доказу не може місяцями залишатися без вирішення. Відмова у виклику свідка, проведенні експертизи чи отриманні документа повинна бути змістовно мотивована. Якщо експертне дослідження критично необхідне для захисту права людини, але вона об'єктивно не здатна його оплатити, має працювати дієвий механізм державного співфінансування правничої допомоги.
Адвокатська таємниця – це право клієнта, а не привілей адвоката
Обшуки адвокатських приміщень, вилучення телефонів і комп'ютерів особливо гостро демонструють ще одну проблему. У телефоні чи ноутбуці адвоката містяться матеріали десятків інших клієнтів, які не мають жодного стосунку до конкретного провадження.
Підхід "вилучимо всі пристрої, а потім розберемося" знищує суть адвокатської таємниці. Має діяти жорстка законодавча заборона на вилучення електронних носіїв адвоката, якщо в ухвалі слідчого судді прямо не вказано конкретні файли чи цифрові сліди, з обов'язковою участю IT-експерта та представника Ради адвокатів під час копіювання інформації на місці.
Доступ до професійної таємниці повинен проходити через реальний і незалежний судовий контроль, а оскарження дій слідчих має бути невідкладним. Через рік після вилучення пристрою встановити, що слідство діяло незаконно, – запізно. Таємницю повернути неможливо. Людина має бути впевнена: те, що вона довірила своєму адвокату, не опиниться в руках її процесуального опонента.
Окрема загроза – це ототожнення адвоката з його клієнтом. Коли проти адвоката відкривають штучні справи, розгортають інформаційні кампанії чи публічно звинувачують у "пособництві" лише за те, що він професійно захищає підозрюваного чи опонента держави, це тиск не лише на юриста. Це залякування будь-кого, хто наважиться шукати захисту в суді.
Порушення прав адвоката повинно мати негайні наслідки
У нас достатньо декларацій про незалежність адвокатури. Набагато гірше працюють механізми відповідальності за її порушення.
Не допустили адвоката до клієнта. Не відповіли на законний запит. Незаконно вилучили документи. Розкрили адвокатську таємницю. Чинили тиск через справу клієнта. Якщо після цього адвокат роками окремо доводить факт порушення, а основна справа його клієнта вже програна або необхідний доказ втрачено, такий "захист" нікому не потрібен.
Необхідно запровадити прискорений судовий механізм реагування на істотне порушення гарантій адвокатської діяльності – прямо під час розгляду основної справи, а не через роки. Тоді, коли порушене право ще можна реально відновити.
Саме в цьому контексті необхідно розглядати і майбутню ратифікацію Конвенції Ради Європи про захист професії адвоката.
Україні недостатньо ще раз записати в законі, що адвокат незалежний, а адвокатська таємниця охороняється. Більшість цих принципів у нас давно проголошені. Тепер потрібні чіткі процесуальні імперативи в КПК, КАСУ, ЦПК та Кримінальному кодексі, які примушують їх виконувати.
Бо професійні гарантії адвоката – це не корпоративні привілеї адвокатури. Це гарантії кожної людини, яка звернулася по захист. І якщо адвокат не може вільно отримати доказ, конфіденційно спілкуватися з клієнтом, захистити таємницю чи зупинити свавілля державного органу, порушено не право юриста – у цей момент держава позбавляє громадянина його фундаментального права на справедливий суд.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
