Бронювання під час війни: хто відповідатиме за рішення, що зупиняють підприємства?
Статус критично важливого підприємства надають на визначений строк до одного року. Він має забезпечувати стабільні умови для роботи й можливість планувати виробництво. Але за 2026 рік Кабмін уже шість разів змінював постанову N76, яка регулює бронювання та визначення критично важливих підприємств. Це абсолютний правовий хаос і знущання над бізнесом. Тепер уряд знову повернувся до цього питання: 13 жовтня схвалив зміни з доопрацюванням. Остаточних квот поки немає. Але серед пропозицій знизити ліміт бронювання для оборонних та енергетичних підприємств зі 100% до 85%, для частини комунальних – із 75% до 60%. На основі чого базуються ці цифри невідомо.
Але коли правила змінюють кілька разів на рік, то річний статус не забезпечує підприємству правової визначеності. Бізнес не може належно планувати виробництво, кадрові потреби й виконання державних завдань. А відсоток у таблиці не пояснює, скільки працівників може втратити конкретне підприємство, перш ніж це позначиться на його роботі.
На початку повномасштабної війни єдиних зрозумілих критеріїв визначення критичності тривалий час не було. Рішення нерідко залежали від розсуду місцевої влади, що створювало ґрунт для зловживань. Згодом держава запровадила централізовані критерії, і процедура почала працювати системніше. Але її так і не зробили раціональною.
Щоб отримати статус критично важливого, підприємства збирають довідки від податкової, ТЦК та інших державних органів. Потім ті самі органи повторно перевіряють інформацію, яку самі ж надали. Це не контроль, а повний абсурд і дублювання роботи, яке виключно ускладнює процедуру і для підприємств, і для держави.
Тепер уряд пропонує додати ще один рівень погодження: рекомендацію нового Координаційного центру за участю СБУ, ГУР, Служби зовнішньої розвідки та Національної поліції. Але це не просто юридично нікчемне рішення – так уряд намагається скинути на силовиків відповідальність за непопулярні чи руйнівні рішення. Замість того, щоб керуватися економічною логікою, розрахунками й прогнозуванням, чиновники змушують силові відомства оцінювати те, на чому вони не повинні спеціалізуватися. Надаючи силовикам невластиві їм функції та перекладаючи на них тягар економічних рішень, уряд не лише ламає систему держуправління, а й підриває довіру суспільства до правоохоронних і безпекових структур.
За мобілізаційну діяльність і економіку країни відповідає уряд, а не силовики! Закон про мобілізаційну підготовку та мобілізацію чітко визначає повноваження державних органів, але не наділяє силові відомства правом вирішувати, які підприємства є критично важливими для економіки. Підзаконною постановою Кабміну не можна наділити їх повноваженнями в обхід закону – таке перекладання відповідальності грубо суперечить чинному законодавству.
А ще постає питання соціальної справедливості. У нових пропозиціях уряд зосередився на підприємствах, які виробляють реальний продукт, сплачують податки, дають людям роботу й забезпечують потреби країни. Водночас не видно аналогічного перегляду умов бронювання для громадських організацій, що перебувають під іноземним впливом і співпрацюють з іноземними фондами. Якщо держава змінює правила заради "справедливості", вона має пояснити, чому власна економіка та виробники опиняються під новими ударами, а грантовий сектор залишається поза будь-якими перевірками.
Проблема бронювання не існує окремо від стану економіки. Уряд не робить нічого для стабілізації цін на аграрному й паливному ринках, не зупиняє кризу в хімічній промисловості, а металургію вже фактично загнали у глухий кут. Росія б'є по логістиці, торгівлі та енергетичній інфраструктурі. А рішення уряду, який не прогнозує наслідків навіть на крок уперед, додатково послаблюють підприємства, що ще працюють, формують бюджет і дають людям заробіток.
Коли до цих проблем додають скорочення бронювання й нові погодження, складається враження, що ключові галузі навмисно доводять до занепаду. Це і є пряма логіка "партії війни": вимагати від людей і підприємств дедалі більше, не думаючи, на чому триматимуться економіка й життя країни після війни. Війна не може перетворитися на війну заради війни – до останнього українця і до останнього підприємства.
Повна невизначеність від уряду і для аграріїв. Спочатку поширювали інформацію про спрощення процедури й автоматизоване оформлення. А з 18 жовтня набирають чинності нові галузеві критерії, за якими Мінагрополітики визначатиме, чи має підприємство важливе значення для аграрної галузі й може претендувати на статус критично важливого. Водночас Кабмін пропонує змінити загальні правила бронювання. Уряд має пояснити, як ці рішення узгоджуються між собою і як аграрні підприємства зможуть бронювати працівників, від яких залежить сезонна робота. Нові галузеві критерії не означають автоматичного надання статусу.
Для аграріїв це не абстрактна дискусія про процедури. Урожай потрібно вчасно зібрати, техніку – ремонтувати, тварин – доглядати щодня. Комбайн без механізатора не працює, а працівника іншої спеціальності не можна просто поставити на його місце. Аграрні підприємства мають годувати країну. Хто збиратиме врожай і забезпечуватиме роботу господарств, якщо рішення про потрібних працівників залежатиме від іще одного чиновницького погодження?
Фіктивну критичність і незаконне бронювання потрібно виявляти та припиняти. Але загальне зменшення квот не викриває зловживань. А додаткова рекомендація без чітких критеріїв не робить систему справедливішою – вона лише створює черговий корупційний бар'єр для підприємства, яке змушене доводити свою важливість.
Перш ніж змінювати правила, уряд має оприлюднити розрахунки щодо квот, пояснити наслідки для критичних галузей і визначити перехідний порядок для чинних бронювань. Підприємства повинні розуміти правила наперед і мати змогу планувати роботу.
Виробництво зброї, відновлення електрики й збирання врожаю не можуть чекати, поки державні органи узгодять між собою процедури. Держава, яка вимагає від підприємств результату, має встановлювати правила, за якими цей результат можна досягти.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
