Цифрова дискримінація від "Дії": нова форма соціальної нерівності
Переконана, що Україна має бути сучасною, зручною та цифровою. А наші громадяни – вільні від бюрократичного пекла, паперових довідок та нескінченних черг. Але коли цифровізація перетворюється на самоціль, а зручний сервіс на інструмент дискримінації та юридичного хаосу – це прямий привід для тривоги.
Проєкт "Дія" створювався як ключовий інструмент концепції "Держава у смартфоні". Основна ідея була відцифрувати державні послуги, подолати побутову бюрократію, виключити людський фактор і мінімізувати корупцію. Задум полягав у тому, щоб людина могла отримати довідку чи відкрити ФОП у кілька кліків. Україна навіть стала першою державою у світі, яка юридично прирівняла електронний паспорт у смартфоні до фізичного. Але ейфорія перших років минула. Пилюка вляглася, і сьогодні ми бачимо оголену реальність, де за гучними маркетинговими звітами ховаються системні провали.
Юридичний замок на піску
Формально Парламент прийняв Закон N1368-IX про юридичну силу е-паспортів. Але на цьому системна законодавча робота закінчилася. Замість прийняття єдиного, глибоко опрацьованого рамочного Закону України про цифрову трансформацію та цифрові права громадян, регулювання решти процесів скинули на рівень підзаконних актів і урядових постанов (зокрема Постанова КМУ N1137).
У правовій державі гарантії прав людини, порядок обробки чутливих даних та чіткі межі повноважень визначаються виключно Парламентом. У нас же це робиться "на коліні" постановами Кабміну. В результаті ми маємо суцільне самоуправство на місцях: чиновники, банки часто відмовляються приймати законні паперові документи або пластикові ID-картки, протиправно вимагаючи "Дію". Людей заганяють у додаток без належних законних підстав, порушуючи базовий принцип добровільності цифрових послуг.
Хто кінцевий бенефіціар і перед ким відповідальність?
Формально власником торгової марки та системи є держава в особі Міністерства цифрової трансформації, а технічним оператором – ДП "Дія". Але хто є справжнім бенефіціаром цієї системи? Чиновники, які створюють собі безпрограшний піар-майданчик для рапортування про "перемоги"? Чи вузьке коло залучених IT-підрядників?
Проте найстрашніше в цій конструкції – абсолютна відсутність персональної відповідальності. Коли система дає збій, юридичну відповідальність ні міністерство, ні державне підприємство, ні розробники коду не несуть. Єдиним винуватцем і жертвою завжди залишається звичайний громадянин, який позбавляється цифрового доступу до власних документів чи послуг.
З точки зору права та державного управління, тут склався катастрофічний конфлікт інтересів. Міністерство цифрової трансформації часто поєднує в собі функції законодавця, замовника, контролера та головного піарника власних продуктів. Через це в країні повністю відсутній незалежний аудит їхньої діяльності. Будь-які технічні, юридичні чи безпекові помилки просто прикриваються активними емоційними медійними кампаніями про "перемогу", а реальний контроль за дотриманням прав громадян відсутній.
Дискримінація за ціною смартфона
Конституція гарантує рівність усіх громадян. Натомість "Дія" провела тотальну сегрегацію, розділивши суспільство за майновим цензом.
Щоб додаток працював без збоїв, потрібен сучасний смартфон з достатнім обсягом оперативної пам'яті, актуальною версією ОС, якісною камерою для біометрії та стабільним інтернетом. Але що робити людям із бюджетними смартфонами, з кнопковими телефонами чи тим, у кого такої техніки взагалі немає? Пенсіонери, малозабезпечені особи, ВПО та жителі сіл із поганим покриттям фактично викреслені з системи цифрових державних послуг – це прямий вияв дискримінації. Держава не має жодного права ставити реалізацію конституційних прав громадян у залежність від товщини гаманця та моделі гаджета.
Технічні збої та зверхність розробників
Технічна реалізація сервісу – це окремий приклад байдужості IT-команди до живих людей. Взяти хоча б масові скарги власників закордонних біометричних паспортів, виданих, наприклад, у 2018 році. Після чергового програмного оновлення застосунку сервіс просто не ідентифікує чип на документі під час авторизації. Додаток "не бачить" дійсний паспорт, і людину фактично залишають наодинці із заблокованим доступом. Держава юридично визнає його легітимним, а її ж мобільний сервіс вважає "непридатним".
Або знущання через "Дія.Підпис", бо по-іншому це не назвеш. Процедура фотоідентифікації та перевірка "живого обличчя" перетворилися на справжні тортури. Не те освітлення чи зачіска, вікові зміни, окуляри чи банальна втома на обличчі і алгоритм вас "не розпізнає". Це перетворення кабінетної бюрократії на цифрову, де людина змушена підлаштовуватись під забаганки додатка: оновлювати гаджети чи годинами проходити квест із розпізнаванням обличчя.
І ця цифрова бюрократія виявилася ще й дуже ненадійною. До постійних вимог підлаштовуватися під алгоритми додаються постійні падіння та відсутність доступу. Система регулярно "висить" під час навантажень, реєстри "відвалюються", а е-документи просто зникають з екрана у найвідповідальніший момент, перед посадкою на потяг або під час оформлення угоди у нотаріуса. Людина залишається повністю беззбройною перед бюрократичною машиною лише тому, що довірилася мобільному застосунку. Треба носити паперові документи? Очевидно. Але для чого тоді цифровізація?
Абсурдні розмови про "вибори в Дії"
Головний ідейний натхненник цього цифрового "чуда" настільки захопився власною піар-казкою та увірував у безпомилковість власного творіння, що з неприхованою гордістю просуває ідею запустити через застосунок ще й вибори. Подібні ініціативи – це не просто фахова некомпетентність, це пряма загроза національній безпеці та демократичному устрою. Згідно зі статтею 71 Конституції України, вибори є вільними, загальними і відбуваються на основі рівного та таємного голосування.
Про які рівність чи загальність ідеться, коли мільйони громадян не мають смартфона чи свідомо відмовляються від додатка? Створення привілейованого електронного каналу для одних і відправлення інших на фізичні дільниці розколе виборчий процес та поглибить нерівність.
До того ж жодна розвинена демократія у світі не проводить загальнодержавні вибори через мобільні додатки. Централізована "Дія" принципово не здатна забезпечити реальну таємницю волевиявлення та унеможливити зовнішній тиск чи контроль за тим, хто і як натискає кнопки на екрані. Голосування через застосунок, підконтрольний виконавчій владі та схильний до системних збоїв, це прямий шлях до тотальної фальсифікації результатів, втрати легітимності влади та антиконституційного авантюризму.
Швидкість замість безпеки: як це працює у світі
Цифровізація у світі не стоїть на місці, але там ідуть шляхом фундаментальної безпеки та захисту прав. Наприклад, у Німеччині та Франції суворо дотримуються вимог європейського регламенту захисту даних (GDPR) і принципу недискримінації. Німецька цифрова ідентифікація спирається на суворі стандарти апаратної безпеки, а європейське законодавство прямо забороняє змушувати громадян користуватися смартфонами для реалізації своїх прав. Паперовий та веб-формат залишаються абсолютно рівноправними.
Або Естонія, яка визнана світовим лідером електронного урядування. Там електронну систему (e-Estonia) будували десятиліттями на базі фізичних ID-карток із захищеними чипами, спеціальних зчитувачів та децентралізованої системи обміну даними X-Road – безпечної мережі, яка напряму з'єднує різні державні бази даних без створення єдиного вразливого центру. Естонська модель будувалася від фундаментального захисту даних громадянина, а не від яскравого дизайну мобільного застосунку.
Більше того, саме естонські фахівці у 2016-2017 роках допомагали створити в Україні прямий аналог їхнього захищеного сервісу – вітчизняну систему "Трембіта". Якби цю концепцію довели до кінця так, як планувалося, українці отримали б справжню цифрову свободу. Громадяни могли б безпечно отримувати державні послуги через будь-які зручні та захищені канали: від веб-порталів та банківських сервісів до терміналів і ЦНАПів, без жодного примусу завантажувати один мобільний додаток. А головне, кожен із нас бачив би прозору історію запитів: хто саме з посадовців, коли і на якій підставі запитував наші персональні дані через "Трембіту".
Проте новостворене Мінцифри разом із запуском "Дії" фактично поховало цю філософію як самостійну концепцію цифрової свободи. Замість розбудови прозорої децентралізованої інфраструктури, де громадянин сам володіє та керує власними даними, "Трембіту" сховали в тінь, звівши її до ролі непомітного "підземного кабелю". Усі ресурси, кошти та медійну увагу спрямували на створення єдиного монопольного додатка. Фундаментальну безпеку та права людей просто принесли в жертву швидкому самопіару та красивій картинці для презентацій.
Кіберзагрози та централізація: що буде завтра, якщо вдарить ворог?
"Дія" декларує, що працює лише як "шлюз" і не зберігає дані на власних серверах. Проте для авторизації, маршрутизації запитів та обробки ключів усе одно використовується конкретна хмарна інфраструктура та дата-центри. Що буде, якщо внаслідок ракетного удару чи кібератаки ці ключові вузли перестануть працювати?
Усі електронні документи в додатку зникнуть миттєво. Коли держава планомірно ліквідовує фізичні альтернативи, заганяючи всіх в один цифровий вузол, вона створює пряму загрозу для всієї системи національної безпеки.
Цифровізація має служити людині, а не дискримінувати її чи підміняти собою Закон. "Дія" потребує масштабного, фахового та передусім людського доопрацювання. Нам потрібен єдиний Закон, реальна альтернативність державних послуг, ліквідація системних і технічних бар'єрів та персональна відповідальність розробників за безпеку даних і збої коду.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
