Україна феодальна
Якщо хтось ще має ілюзії щодо визначення суспільно-політичного устрою України: президентсько-парламентська чи парламентсько-президенстька республіка, то я наполягаю на тому, щоб визнати те, чим є наша держава, як феодальне князівство. Карл Маркс, з його схемою розвитку суспільно-економічних формацій, тут ні до чого, адже, комуністичного раю ми так і не побачили.
Чи можуть бути в ХХІ столітті ознаки феодалізму?
Мені видається, що так.
Феодалізму головне, щоб його сеньори (політична еліта) були задоволені, а решта людей мала той рівень свобід, який би утримував їх від протесту. Ми продовжуємо жити за традиціями середньовіччя: гетьмани, старшина, полковники.
Наявно, такого поділу не існує, але фактично – саме так можна охарактеризувати структуру державної управлінської машин. Лідери політичних партій є уособленням феодальних груп, які вибудовані за принципом васалітету.
Питання, яке домінує у підсвідомості політиків, журналістів, звичайних людей:
А чия це людина?
Ющенка? Януковича? Тимошенко? Балоги? Ахметова? І далі по списку...
Свідомий рівень вербалізує феодальне мислення приблизно так: Ви від кого?
Родинно-кумівські та корпоративно-партійні стосунки продовжують відігравати ключову роль щодо призначень на посади. Кадрова політика будується не на основі професійних якостей і моральних принципів, а переважно – на особистій відданості і фінансовій залежності від сюзерена.
Як вам такий сталий вислів: "Може ти забув, хто тобі платить гроші?"
Впізнаєте?
Такий modus vivendi є і спадщиною і захисною реакцією водночас.
Спадщиною, бо так було завжди від Ярослава Мудрого і Богдана Хмельницького до Івана Мазепи і Кирила Розумовського.
Захисною реакцією – тому що в умовах постійного пошуку національної об'єднуючої ідеї "заради збереження країни", ліберально-західно-протестанська ментальність логічним чином програє совково-східно-православній, бо вона в меншості. Остання, у вигляді "примусу" і "ефемерного обов'язку" перемагає свідому індивідуальну відповідальність і дбайливе християнське ставлення до оточуючих не лише в церкві, а й в реальному житті.
Так "держава" перемагає людину, а "непотизм" перемагає державу.
Прошу не забувати, що в сучасних умовах, саме прихована феодальна держава, якою, на мою думку і є Україна, з її "вольностями для обраних" оберігає те, що ми називаємо українська незалежність. Нам, хоча б від цього, має бути приємно, бо частина нашої ідентичності все ж таки оберігається. Ми є українці і від того, дійсно, трохи легше жити. Але решту ідентичностей: людина, громадянин, найманий працівник, захистити немає кому. Це вже зі сфери імітацій.
Ви можете звернутися до суду.
Ви можете висловити свою позицію на місцевому референдумі і переобрати місцеву владу.
Ви можете звернутися до професійної спілки і відстояти своє право на працю.
Ви можете отримати страхову компенсацію.
Ви можете безперешкодно і швидко взяти довгостроковий кредит.
Ви можете написати до Європейського Суду з прав людини, нарешті.
Ви можете все, тому що ви живете в європейський демократичній країні.
Ви в це вірите? Я теж...
Ми нібито попрощалися із тоталітарним минулим і стали використовувати демократичну риторику, але чи вдалося нам відчути і увібрати в себе принципи західних демократій.
Запитайте себе самі.
"Закон один для всіх" був слоганом виборчої кампанії західно-орієнтованих політиків. Де вони зараз, і назвіть мені закон, який є один для них і для нас?
Про який закон чи закони йдеться? Може про той, який дозволяє народному депутату мати недоторканність в класичному середньовіковому варіанті, бо він належить до касти людей "поза законом", або, точніше – "над законом"...
300 років тому це було виправдано "кодексом лицарської честі", бо саме лицарі духу писали закони. А зараз?
Середні віки вже почалися, писав Умберто Еко. Можливо з тим можна було б змиритися, якщо б крім фінансової залежності наші феодали дарували нам приклади гідного життя і високих моральних принципів.
P.S. Тут, пару днів тому, один депутат-демократ кричав, що він мене на лікарняний відправить на пару тижнів і йому нічого за це не буде, бо за ним – отой "закон, який один для всіх". Я подумав, а може вони про Біблію говорили, як про "закон, який один для всіх". Так це і до виборів було відомо...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
