Шо? Прорвало?...
Метеоритний дощ кадрових призначень, що осипав багатостраждальну Україну за останні дні, змусив не одного українця задуматись над тим, що відбувається. Особисто в мене питання викликали не лише свіжі скандальні призначення, а загальна логіка формування владної вертикалі. Починаючи із персонального складу Кабміну Тимошенко, де першу скрипку грають комуно-комсомольські фюрери та випускники ВПШ, а також призначень осіб, чия професійна кваліфікація, м'яко кажучи, викликає серйозні сумніви.
Останні ініціативи влади, очевидно, шокували багатьох українців. Раїса Богатирьова, що очолювала фракцію Партії регіонів у минулому скликанні парламенту, призначена Секретарем Ради національної безпеки та оборони. Юрій Богуцький, міністр культури й туризму в уряді Януковича, став заступником глави Секретаріату президента. Це, так би мовити, результати кадрових пошуків однієї голови гідри. Інша голова теж подарувала українцям кілька видатних діячів: головами Державної податкової адміністрації та Державної митної служби стали мільярдери Сергій Буряк та Валерій Хорошковський. Якщо керуватися логікою нинішньої прем'єрки, то незабаром слід очікувати, що вовків призначатимуть пасти овець: вони, мовляв, вже встигли наїстися, тож не голодні. Про призначення відомого українофобними випадами Олега Дубини головою правління "Нафтогазу України" можна просто промовчати. Суцільне дежа-вю.
Проте, політ фантазії "української" влади не зупинити. Таке враження, що наступним Секретарем РНБО може стати навіть єгипетський фараон Тутанхамон. Головним податківцем-Соловей-розбійник, міністром охорони здоров'я-Джек-Різник, а міністром транспорту-взагалі Іван Сусанін. Тільки не треба закидати мені ксенофобію – все толерантно до неможливості.
Залаштункові ляльководи грають з українцями в один із різновидів нехитрої дитячої гри під умовною назвою "мушкетери короля" проти "гвардійців кардинала". Тобто імітується протистояння не на життя,, а на смерть, створюються якісь центри впливу, їх уособлюють окремі персоналії, що безупинно щось коментують і приймають якісь "рішення". А насправді вони боряться за пограбування недограбованого. Проти нас із вами. І головне, вони завжди знаходять, що відповісти, як "з'їхати".
Ми ще почуємо багатозначні запевнення про хитромудрий стратегічний талант президента, котрий прораховує багатоходові комбінації так, що куди там Капабланці чи Каспарову. Мовляв, нема чого посполитим українцям пхати свого носа куди не слід. Ми ще почуємо плач Ярославни на тему "об'єднання країни", "подолання розколу", "європейських цінностей" тощо. Це – чудові аргументи. Прості, переконливі для кожного. Головне – вчасно їх озвучувати. Ні, щоб десь так у середині вересня 2007 року, коли помаранчеві та біло-сердечкові трубадури в унісон дуділи про свою монолітність, майбутню єдину партію та вічну анафему збанкрутілим регіоналам. Цікаво, скільки б тоді відсотків наколядували для правовірних "помаранчевих" ці політичні блоки, якби трохи докладніше розповіли про свої симпатії та плани?
Хід думок людей, у яких мозок знаходиться в шлунку, передбачити неважко. Спостерігати, як вони виправдовуватимуть сюрреалістичну вакханалію – нудно. А взагалі – це сумно, коли бажання продемонструвати свою лояльність бере гору над здоровим глуздом та елементарною совістю.
Неправильно, коли хтось зловтішатиметься-мовляв, справдились чутки про таємні домовленості щодо "широкої коаліції". Таку таємну "коаліцію" "Свобода" прогнозувала ще напередодні дострокових виборів. Йшлося не про чутки, а про тверезий аналіз, проте справа власне не в цьому. Найгірше, що йдеться про найширшу та найогиднішу з можливих "широких" коаліцій – це коаліція всіх провідних олігархічно-мафіозних кланів проти українців. Насправді, не мало жодного значення, хто здобуде "перемогу" на виборах-головне, що владу ні в кого з них не заберуть. Нічого з награбованого не повернуть українцям. Нікого з "бандитів, які мали сидіти в тюрмах" не посадять. А комусь, може, щось і перепаде. Як не орден "За заслуги", то якась інша корисна дрібничка. Ця коаліція з'явилася не вчора – в новітній історії України її було укладено десь у 1991 році, коли вперше відмовились від люстрації. Після чого вчорашні комсомольські бонзи стали міністрами та "ефективними власниками", кримінальні авторитети – поважними бізнесменами та політиками, а "демократичні лідери" – ширмою для пограбування українців.
Знаєте, як тепер кажуть: вчора – злодії, сьогодні – олігархи, а завтра – великі українські меценати.
Якщо ми справді хочемо змін в Україні, то маємо дати відповідь на Тарасове "... Чи буде суд? Чи буде кара?..."
Буде!
Олег Тягнибок
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
