Є СВОБОДА – БУДЕ УКРАЇНА! Частина 2
Продовження доповіді, виголошеної на урочистому З'їзді ВО "Свобода" з нагоди 25-річчя партії. Початок – у попередньому блозі.
Вірний щит своєї нації
Пишаюся, що належу до політичної сили, яка не пристосовується до тимчасової політичної кон'юктури. Навпаки, "Свобода" бореться за те, про що інші бояться навіть думати. Зазвичай "Свобода" своїми ідеями та діями випереджає час на десятиліття. І це не прості слова. Це – факти.
Далекого 1991 року, коли тодішні націонал-демократи називали москалів "братнім народом", а Росію – "стратегічним партнером", ми наголошували у своїй програмі: Москва – наш ворог. Отож перша програма СНПУ, 1991 рік. Цитую:
- "СНПУ вважає Російську державу причиною всіх бід в Україні";
- "Росія, яка є традиційно відсталою щодо Європи, насильно втягнувши Україну в сферу свого впливу, на декілька століть відрізала більшу частину України від здобутків європейської цивілізації в політиці, економіці, культурі, побуті";
- "Росія, яка є традиційно деспотичною і догматичною, принесла в Україну, яка мала багатовікову традицію існування громадських свобод і демократичного управління, чужі для українців способи взаємовідносин між людьми";
- "Для Росії чуже є поняття національної держави, яке є традиційне для країн Європи, в чому непримиримі розбіжності в поглядах на державу між Україною і Росією";
- "На відміну від українців, психологія і традиції яких творилися протягом тисячоліть, росіяни ще не сформована нація, переважна більшість так званих росіян – вчорашні угро-фінські племена, народи Уралу і Сибіру, кочівники монголоїдного походження, тому для росіян так характерний національний нігілізм, який є деструктивним для народів з традиційною культурою";
- "Боротьба з промосковськими настроями і московським впливом в Україні – одне з першочергових завдань СНПУ".
Я повторюю: це чверть століття тому! 1991 рік. Де ще ви побачите таку чітку позицію, цю правду? У програмі чи, тим паче, практиці якої партії? На жаль, більш ніде. Ні в тодішніх, ні в теперішніх політпроектів подібного не знайдете. Але, як бачите, "Свобода" як чверть століття тому, так і нині чітко заявляє: Москва – не "стратегічний партнер", Москва – стратегічний ворог.
Ми знали, що ця війна почнеться з Криму. І тому ще 1993 року били в набат, піднімали багатотисячні акції громадянської непокори біля стін Верховної Ради проти зрадницьких "Масандрівських угод" – фактично здачі Чорноморського флоту та узаконення базування флоту РФ у Криму.
Нагадаймо, як це було. 1993 рік. СНПУ стає основою Надзвичайного Комітету Порятунку Нації та Держави, який протистоїть Масандрівським угодам. Створюються "Народні загони" СНПУ. Акти масової непокори біля будівлі Верховної Ради, сутички з силовиками, арешти десятків активістів... Відтак, під тиском людей відбуваються перевибори президента і ВРУ.
Пізніше, в лютому 2008 року "Свобода" ініціює референдум про зміну автономного статусу Криму на обласний. Цитую власні слова 2008 року: "Якщо Україна негайно не змінить автономний статус Криму на обласний, то врешті це зробить Росія". Хіба не так сталося? І ще нагадаю слова Юрія Іллєнка зі статті з пророчою назвою "Війна і Свобода": "На останньому з'їзді ВО "Свобода" мене серед інших свободівців нагородили годинником за плідну працю. Прямо на сцені я подивився на циферблат. Годинник показував війну. Я озвучив те, що побачив: війна вже на нашому порозі. Реальна війна з реальними смертями". Це – 2008-й. За шість років до початку війни в Україні...
Але не менш пророче він каже і далі: "Російська Федерація приречена на поразку в цій своїй останній війні". Побачите: так і буде.
"Свобода" ще в лютому 2008-го – більш ніж за півроку до московсько-грузинської війни (!) – пікетує Адміністрацію Президента України проти розгулу сепаратизму в Україні. Учасники пікету передають звернення до Президента з вимогами: заборонити проведення сепаратистського з'їзду в місті Сєвєродонецьк, запланований на 1 березня 2008 року; скасувати реєстрацію антиукраїнських партій та організацій; скасувати автономний статус Криму...
27 червня того ж року. У зв'язку з активізацією сепаратистських сил ХІХ з'їзд ВО "Свобода" звертається до Президента та Верховної Ради з вимогою змінити автономний статус Криму на обласний і скасувати спеціальний статус м. Севастополя...
А вже в серпні Москва нападає на Грузію. "Свобода" б'є в набат. Постійно попереджає про загрозу московської агресії проти України. Вимагає чіткої позиції та адекватної реакції української влади щодо агресивної політики Москви. Цитую офіційне звернення від 11 серпня 2008 року:
"Сталося те, про що "Свобода" неодноразово попереджувала: Кремль реалізовує стратегічний план, метою якого є повторна окупація держав, які 17 років тому здобули незалежність від Москви".
І далі: "Військова агресія Росії щодо Грузії, яка відбувається за мовчазної згоди і, фактично, потурання Заходу, є попередженням для України... Подібний сценарій агресії може бути застосований Росією і щодо України: підтримка діяльності проросійських сил, провокація сепаратизму, інформаційна війна, енергетичний шантаж, присутність російських військових баз на території України, надання російських паспортів громадянам України з метою подальшого їх "захисту".
Ми так і кажемо: "Сьогодні Грузія – завтра Україна". Не просто кажемо, а робимо конкретні політичні кроки. Об'єднання надсилає телеграму до Голови Верховної Ради А. Яценюка та голів фракцій "коаліції демократичних сил" з вимогою внести в порядок денний третьої сесії та поставити на поіменне голосування питання про призначення всеукраїнського референдуму щодо зміни автономного статусу Криму на обласний та скасування спецстатусу м. Севастополя. Наші вимоги, звісно ж, ігнорують...
11-12 серпня ми вже пікетуємо посольство та всі консульства РФ (Київ, Одеса, Харків, Сімферополь, Чернігів, Львів) проти московської агресії у Грузії...
2 вересня. Для підтримки своєї ініціативи про скасування автономного статусу Криму "Свобода" пікетує Верховну Раду. Впродовж місяця по всій країні прокочуються марші та народні віча "За сильну державу"...
Вересень-жовтень 2008-го. Так і не дочекавшись відповіді від Верховної Ради і Президента, "Свобода" ініціює всеукраїнський референдум щодо скасування автономії Криму та зміни статусу Севастополя. Ми починаємо збір підписів і проводимо відповідні збори громадян. ЦВК відмовляється реєструвати ініціативні групи щодо проведення референдуму...
І давайте згадаємо: а хто тоді усіляко опирався пророчій правді "Свободи"? Хто волав, що москалі – "братній народ", Москва – "наш стратегічний партнер", "флотам бить – флотам дружить", "не розпалюйте", "не провокуйте нашого сусіда"? Чи не ті самі діячі, що зараз при владі, – рвуть на собі вишиванки і б'ються п'ятою в груди які вони "патріоти", "рятівники України", "сильні команди для складних часів"? А тим часом далі гендлюють з агресором. Це ж ті самі політпроекти. Тих самих олігархів. Тільки під іншими брендами, прапорами і гаслами.
А що, якби владою тоді були не тимчасові політпроекти олігархів, а послідовна національна сила? Що, якби не короткозорі гендлярі, а далекоглядні націоналісти керували процесами? Хіба не очевидно, що не дійшло б і до цієї війни?
Ми ще тоді знали не тільки те, що Путін нападе, але і ЯК, ДЕ і ЧИЇМИ РУКАМИ готує цей напад. Розв'язаними руками агентури Кремля, руками нелюстрованої та охамілої від безкарності п'ятої колони.
Саме тому ще 2004 року ми вимагали від Ющенка докорінно очистити владу. У квітні 2005 року вже особисто я вперше реєструю в парламенті законопроект про люстрацію, жалюгідна копія якого у спотвореному вигляді ухвалена аж через 10 років – 2014-го. Тоді ж я реєструю законопроект про заборону комуністичної ідеології – врешті ухвалений під нашим тиском 2015-го. Але тодішні політпроекти (як, зрештою, і зараз!) замість будувати державу, виконують забаганки своїх господарів – олігархів.
А якби тоді послухали "Свободу"? Хіба дорвався би до влади Янукович і комуно-регіональна більшість? Чи мусили б гинути, кращі сини та доньки України на Революції Гідності? Чи топтав би тепер москальський чобіт українську землю?
Отак на цих прикладах ми бачимо, як політпроекти не просто прислуговують бізнесовим інтересам своїх господарів. Своїми діями чи бездіяльністю вони чинять злочин проти нації і держави.
Ключовою ознакою провідної верстви Дмитро Донцов називав мудрість. А що таке мудрість державного діяча? Це стратегічне бачення. Вміння чи талант, а головне – воля впевнено дивитись у майбутнє. Натомість – "стратегічне бачення" сучасної псевдоеліти та її політпроектів не простягається далі власної кишені.
Але так само, як ми пророкували, що Москва нападе, сьогодні я запевняю: Москва впаде! Як би їй не допомагали в Україні п'ята колона, ті самі політпроекти, угодовці, цинічні бариги і VIP-клієнти московських банків.
Так само впаде, як упав в Україні передовий загін п'ятої колони Москви – комунізм. Так само, як зникла з карти України комуністична партія. Так само, як впав головний їхній ідол на Бессарабці, з якого почався "ленінопад" по всій країні. А знищення комунізму, до речі, – це наша з вами беззаперечна перемога.
Я знову цитую першу програму нашої політичної сили – ровесниці Незалежності:
- "СНПУ непримиримий противник комуністичної ідеології і політичних партій та суспільних рухів які пропагують і проводять її в життя. СНПУ вважає, що через комуністичну ідеологію свідомо розкладається людина і суспільство шляхом підміни моральних і естетичних цінностей". Нагадую, це – 1991 рік!
А тепер із сучасної Програми захисту українців:
- "Здійснити публічний судовий процес над комунізмом. Заборонити комуністичну ідеологію, як людиноненависницьку і таку, що завдала невиправної шкоди українському народові";
- "Ліквідувати і заборонити використання знущальних щодо українців імперсько-большевицьких символів, відзначень дат, пам'ятників та назв на честь катів України. Заборонити встановлення на території України будь-яких імперських пам'ятників та символів, які прославляють історію держав-окупантів".
До речі, 2006 року саме за ці пункти програми "Свободу" хотіли зняти з реєстрації і не допустити до виборів. Бо ЦВК, бачте, вирішила, що боротись проти людиноненависницької ідеології – комунізму – "незаконно". Але їм це не вдалося. Ми відстояли тоді своє право йти на вибори зі своєю ідеологічною програмою.
Як бачите, наші ідеологічні позиції незмінні вже чверть століття. І ми неухильно втілюємо їх у життя.
Пам'ятаєте, як комуністи 1991 року вільготно себе почували? Вони складали більшість в українському парламенті – горезвісна група "239". А так званий "червоний пояс", що масово голосував за симоненків, вітренків і морозів захоплював тоді всю центральну Україну, аж до північного краю Волині... І навіть, коли комуністичну партію на хвилі національної революції на нетривалий час заборонили, то не пройшло й року, як тодішня нелюстрована влада її реєстрацію знову відновила. Тим часом нашу націоналістичну силу Мінюст навідріз відмовлявся реєструвати аж до 1995 року. Саме через нашу ідеологію, через ті пункти програми, які я цитував.
А розперезані червоні бойовики тоді, згадайте, чинили терор не тільки в Криму чи ЛуганДоні. Але й навіть на вулицях бандерівського Львова! Може хтось забув: тоді вони дозволяли собі безкарно нападати на мирні патріотичні зібрання, мітинги і демонстрації, бити жінок та людей похилого віку навіть у Галичині! Так само, як вони це робили нещодавно, 2014 року в Донецьку та Луганську. І хто тоді поклав цьому край? Саме ми – соціал-націоналісти. Нагадаю: вперше з часів УПА "червоним" дають гідну відсіч 7 листопада 1997 року у Львові. Згадайте цю переломну резонансну подію. Згадайте, хто це зробив. Кількасот активістів СНПУ вступають у сутичку з більшою силою лівих бойовиків (КПУ-СПУ) – тодішніх "тітушок", завезених для вчинення провокацій зі східних областей. Але тут вони, несподівано для себе, жорстко отримують по зубах. З цього починається наше відвоювання вулиць українських міст від "червоної чуми".
Згадайте, після того розгромного розгону "червоних" міліція заводить низку карних справ проти патріотів (за "організацію масових заворушень"). Арешти десятків активістів, судове переслідування кількох членів СНПУ... У місті тривають акції масової непокори. На захист патріотів, на страйки і демонстрації під проводом СНПУ виходять тисячі студентів. Злякавшись сили нашого спротиву, влада змушена закрити справу наступного року.
Червона нечисть отримує першу поразку – не тільки фізичну, але й моральну. З того часу вона не сміє пхатися в Галичину. Аж до 9 травня 2011 року. Тоді бойовики з Московії, південних і східних областей України оголошують "червонопрапорний похід" на Львів. Їхня мета – під прикриттям комуно-олігархічного режиму Януковича будь-що взяти реванш. Вчинити на вулицях Львова такий самий терор і погроми, як "колоради" вже вчиняли у Талліні 2007 року. У столиці Естонії – європейської країни, члена ЄС! Там цей приступ московського "побєдобєсія" закінчився мародерством, різаниною і смертю...
Але в Україні, у Львові чинити безчинства їм знову не дозволили. І зупинив їх хто? Знову "Свобода". Згадайте, як тоді завивали не тільки московські, а й доморослі олігархічні ЗМІ: "Фашисти! Екстремісти! Провокатори! Як вони сміють зривати "георгіївські" лєнти – сімвол нашей пабєди!"
Так, ми це робили ще тоді, коли багато хто з теперішніх парламентських і кабмінівських "патріотів" гордо ліпив собі ті стрічки на груди. Це тепер зірвати з "сєпара" колорадську стрічку вважається в Україні природнім явищем, буденним виявом патріотизму...
Чи згадайте перші марші Слави УПА, які з 2005 року в столиці України організовує і проводить також хто? Правильно, "Свобода"! І знову комуністи та інша колорадська нечисть під прикриттям міліції чинять шалений спротив. Відбуваються масові сутички... Але врешті ми перемагаємо і виганяємо червону заразу вже з вулиць столиці.
Врешті, 2015 року – за 10 років після першого Маршу Слави УПА – 14 жовтня стає державним святом – Днем захисника України. Замість перелицьованого "дня совєтськой армії" 23 лютого. Чого, зокрема, і добивалася "Свобода".
Отак ми спершу витісняємо комуністів з наших вулиць. Потім фракція "Свободи" вже влаштовує їм обструкцію, а принагідно й дає по зубах і в приміщенні Верховної Ради. Далі валимо їхнього головного ідола на Бессарабській площі у Києві й наказуємо почати "ленінопад" по всій Україні. Таким чином остаточно деморалізуємо і компартію, і рештки її електорату. Врешті-решт забиваємо останній цвях у домовину комунізму в Україні. Це саме "Свобода" 2014 року ініціює розпуск парламенту, й остання фракція комуністів припиняє своє існування. Комунізм остаточно зникає з політичної карти України. То чия це перемога? Сьогодні будь-хто може присвоювати собі лаври. Але факт у тому, що ще один пункт нашої програми виконано.
Далі буде.
