До століття чину Героїв Крут
29 січня 1918 року в бою під станцією Крути близько чотирьох сотень українських добровольців призупинили наступ чотиритисячного московського війська на Київ. Завдяки чину крутянців було виграно час для підписання Брестського мирного договору. Українську Народну Республіку – право нації на Незалежність – визнали на міжнародному рівні.
Чин Героїв Крут став прикладом для нових поколінь борців за Незалежність. Їхнім подвигом надихалися бійці Української Повстанської Армії, їхній чин дає наснагу в бою новітнім українським героям.
Утім, 100 років тому, як і зараз, недолуга псевдоеліта не зуміла скористатися шансом, який нація виборола для Української Держави. Чому так сталося?
Бо країну вели "безальтернативною" стежкою доктринерства та сліпої віри в силу параграфів, замість опертя на двигун і творців революції – українську націю.
Бо коли нація вже повстала, люди, які волею випадку опинилися на її чолі, гендлювали та бігали домовлятися з одвічним ворогом – московитом. А тодішніх українських революціонерів і добровольців цькували, дискредитували, а потім репресовували.
Роками націоналісти нагадували, що договори з Москвою не варті й паперу, на якому вони підписані. Криком кричали про те, що Кремль рано чи пізно спробує повернути контроль над Україною силою. Попереджали, що Крути можуть повторитися знову, якщо Україна не матиме армії.
І це не прості слова. Це – факти. Далекого 1991 року, коли тодішні націонал-демократи називали московитів "братнім народом", а Росію – "стратегічним партнером", ми наголошували у своїй програмі: Москва – наш ворог.
Отож, перша програма СНПУ (ВО "Свобода"), 1991 рік. Цитую:
- "СНПУ вважає Російську державу причиною всіх бід в Україні";
- "Росія, яка є традиційно відсталою щодо Європи, насильно втягнувши Україну в сферу свого впливу, на декілька століть відрізала більшу частину України від здобутків європейської цивілізації в політиці, економіці, культурі, побуті";
- "Боротьба з промосковськими настроями і московським впливом в Україні – одне з першочергових завдань СНПУ".
Як бачите, "Свобода" як і понад чверть століття тому, так і нині чітко заявляє: Москва не "стратегічний партнер", Москва – стратегічний ворог.
І давайте згадаємо: а хто тоді усіляко опирався пророчій правді "Свободи"? Хто волав, що московити – "братній народ", Москва – "наш стратегічний партнер", "флотам бить – флотам дружить", "не розпалюйте", "не провокуйте нашого сусіда"? Чи не ті самі діячі, що зараз при владі, рвуть на собі вишиванки і б'ються п'ятою в груди, які вони "патріоти", "рятівники України", "сильні команди для складних часів"? А тим часом далі гендлюють з агресором.
А що, якби як тоді, так і зараз державою керували не короткозорі гендлярі, а далекоглядні націоналісти? Хіба не очевидно, що не дійшло б і до цієї війни, не було б новітніх Крут на Савур-могилі, в Донецькому аеропорту, Дебальцевому та Ілловайську?
Націоналісти завжди знали не тільки те, що московити нападуть, але і ЯК, ДЕ та ЧИЇМИ РУКАМИ вони готують ці напади. Розв'язаними руками агентури Кремля, руками охамілої від безкарності п'ятої колони.
І ще нагадаю слова Юрія Іллєнка зі статті з пророчою назвою "Війна і Свобода": "На останньому з'їзді ВО "Свобода" мене серед інших свободівців нагородили годинником за плідну працю. Прямо на сцені я подивився на циферблат. Годинник показував війну. Я озвучив те, що побачив: війна вже на нашому порозі. Реальна війна з реальними смертями". Це – 2008-й рік. За шість років до початку війни в Україні...
Але не менш пророче він каже і далі: "Російська Федерація приречена на поразку в цій своїй останній війні". Побачите: так і буде.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
