Не посоромити слави Героїв. ПовернутиУкраїну в українські руки.

...Україна вільна, Україна Соборна, Україна без холопа і без пана.

Ярослав Стецько

76 років тому – 14 жовтня 1942 року – народжується Українська Повстанська Армія. "Армія без держави", створена авангардом поневоленого народу – українськими націоналістами. Армія, яка веде партизанську боротьбу на всі фронти майже два десятиліття (останній бій повстанців з московськими окупантами – у 1961 році). Армія, яка гідно протистоїть двом тоді найбільшим потугам Євразійського материка – Німецькому Рейху та Совєтському Союзу... І хто ж у результаті перемагає? Рейх? Упав... Союз? Розвалився... А Україна – Є.

Чи це перемога українського націоналізму? Так, безперечно. Проте – лише проміжна. Ще далеко не повна і не остаточна. Боротьба триває. Бо за що насправді боролися і борються українські націоналісти? Коротко і точно це окреслює ще Я. Стецько. Словами, які виносимо в епіграф.

Україна вільна

Так, Україна є. Має свій Прапор, Герб і Гімн... Є народ, територія і державна влада... Загалом, начебто, всі прописні атрибути й ознаки держави. Проте цю державність ми змушені щоденно обстоювати. Усі 27 років. В інформаційному просторі та суспільній свідомості. В економіці та політиці. На кожних виборах... На чергових Майданах... А тепер – і на війні (яка точиться вже, між іншим, п'ятий рік – довше ніж т. зв. "Вєлікая Отєчєствєнная"). І на захист України першими, як завше, стають націоналісти. Ба більше, саме вони всякчас на сторожі – б'ють на сполох про загрозу (коли інші її не те, що не бачать, але й чути не хочуть). Не в останню чергу завдяки цьому Україна все ще є.

Але чи ж вона вільна? На жаль, у повному сенсі ні. Бо воля – це свідоме управління своїм життям, відсутність залежності від будь-кого у здійсненні своєї власної мрії. І проблема української держави в тому, що вона сама, по перше, ніяк не може чітко визначити осібного шляху. До якого берега їй пристати: чи то до східного, чи то до західного? Правонаступницею кого вона є: УРСР чи УНР? Зрештою: з окупантом війна чи сусідська торгівля?

Чи має Україна взагалі волю сама щось вирішувати? Сьогодні, на жаль, вкрай обмежену. У ключових питаннях постійно залежить від волі чиєїсь: від московської газової голки, від Мінських торгів, від траншів МВФ тощо. І навіть від забаганок власноруч вирощених олігархів, для яких земля наша – просто кормова база, а народ – копійчана "рабсила"...

Як бачимо, Україна спутана по руках і ногах. І розривати ці пута – справа націоналістів. Бо панівна псевдоеліта цього ніколи не робила і не збирається.

Україна Соборна

Зайве й згадувати, що 100 років тому територія УНР була в 1,6 раза більшою, ніж сучасна Україна. І ОУН-УПА змагали до побудови Української соборної самостійної держави на всіх етнічних землях українців від "Сяну по Кавказ". Тепер же частину земель Україна втратила. Не будемо тут розбирати всі деталі, чому так сталося. Притомні українці вже давно все знають. А ключова причина очевидна. Це навіть не просто злочинна бездіяльність кожної влади впродовж десятиліть Незалежності. Панівна комуно-олігархічна верхівка планомірно вела Україну до прірви. Так, Москва цю агресію давно готувала. А її холуї в українській владі допомагали. І далі допомагають.

Сьогодні вже не тільки москаль на Україну зуби скалить. Вже й інші сусіди норовлять вказувати, як їй жити. І паспорти свої тут масово роздають. Бо на похилу вербу, як народ каже, і кози скачуть. А наша ж влада керується власною волею хіба у власному бізнесі – тут вона горло хоч кому ладна перегризти. Але тільки не за державну справу – тут вона геть беззуба і всякому стрічному поклони б'є. Нагнули Україну вже так, що кожна дрібна коза вважає за потрібне скочити. Як бачимо, і в справі соборності Україні лишається покладатися хіба на націоналістів.

Україна без холопа і без пана

Сучасною мовою – без бідності і без олігархії.

Недарма демо-ліберальні "адвокати диявола" буквально в істерику впадають, щойно чують це гасло націоналістів. У цих служок олігархів одразу стається словесний фонтан: "Несправжні націоналісти!", "Ліваки!", "Комуністи!" тощо. І марно їх відсилати до праці Стецька "Дві революції", програмових документів ОУН чи відозв УПА... Що таке український націоналізм насправді вони і знати не хочуть. Точніше, бояться, що цю правду дізнаються українці, з яких останню шкуру деруть олігархи.

Недарма служки олігархів у парламенті ладні ухвалювати сотні бутафорних реформ, аби лишень не "Антиолігархічний пакет докорінних перетворень". Вони бояться його навіть на обговорення винести, бо добре розуміють, що це для них смерть. Бо ці починання підривають самі основи олігархічного ладу.

Проте хіба сліпий не бачить: олігархія – ключова проблема України і причина всіх бід українців. Це війна, корупція і тотальні злидні нації. Але найстрашніше – непевність завтрашнього дня. Відсутність майбутнього у наших дітей. Повернути Україну в українські руки – це і означає передусім скинути ярмо олігархії. А хто, крім націоналістів це зробить?

Отож, боротьба триває. І місія нашого покоління – завершити її перемогою. Не посоромити слави Героїв і захистити майбутнє дітей. Щоб ані наші діти, ані внуки не мусили більше боротися за Україну. Нехай вони щасливо живуть на своїй, Богом даній землі!

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.