13 лютого 2021, 21:04

Между коллаборационизмом и "внешним управлением"

Думаю, вы согласитесь со следующим наблюдением. Применительно к внешним взаимосвязям украинских элит (в их негативном/чрезмерном проявлении) в публичном пространстве обсуждается исключительно два варианта: или коллаборационизм, или "внешнее управление". В зависимости от геополитических взглядов/экономических интересов конкретных людей.

А я напишу о третьей проблеме, более важной, на мой взгляд. Системообразующей. Но вначале коротко о первых двух позициях.

По колаборационизму хочу спросить: если есть обвинения/подозрения в адрес тех или иных представителей элиты в пособничестве врагу, то почему в рамках действующего законодательства это нельзя довести до конечного результата? От того, будет или не будет такой прецедент, зависит и ответ на то, нужно или не нужно дополнительное законодательство.

По штампу "внешнее управление" хочу отметить: здесь речь идёт, скорее, о внешнем влиянии (а это не одно и то же), а также об отсутствии зачастую государственной воли у украинских политиков (и как результат – отсутствии целостных программ, подчиненных определенным целям и задачам; а значит – надо брать образцы у других).

И теперь, наконец, о третьей, исключительно внутренней проблеме, не связанной с реальными и/или надуманными внешними факторами. О "транзитном синдроме" украинских элит. Это когда элиты не воспринимают себя как долгосрочную опору собственной государственности и находятся как бы в пути от прошлого, находящегося за пределами их государственности, в будущее, также лежащее вовне. Своя страна на этом пути – лишь транзитная территория, предоставляющая материальные ресурсы.

Проявление "транзитного синдрома" очень хорошо видно по тому, что действующие элиты не связывают будущее своих детей с Украиной. Большая часть детей украинских элит учится на Западе, и не собирается возвращаться в Украину (то есть, речь не идет о госпрограммах, как это есть в некоторых странах, когда оплачивается учеба в зарубежных университетах, с тем, чтобы потом выпускники, имея хорошее образование, работали в своей стране; речь идет исключительно о частной инициативе, где зарубежное образование – шаг к тому, чтобы там и остаться жить и работать).

Как же эти элиты могут проводить реформы, если они не экстраполируют их на жизнь своих детей?

И вот, если бы на эту проблему был ответ, то, возможно, тогда бы в принципе не возникла тема коллаборационизма или штамп о "внешнем управлении".

Это я к тому, что важно говорить не только о следствиях, но и о причинах.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про "вхідні дані" нового переговорного раунду

Багатосторонні заяви щодо умов, вимог, учасників переговорів свідчать не стільки про "мирний момент", скільки про те, що "вхідні дані" можливого наступного раунду переговорів дещо змінились...

"Король говорить", або "Схаменися, Фавн"

В якомусь сенсі візит британського монарха до США, точніше, стиль публічної розмови короля Чарльза ІІІ, зверненого, перш за вса, до президента Дональда Трампа та американського істеблішменту, можна вважати новим етапом вибудовування взаємовідносин Європи та США...

Поліцентричний пострадянський простір

Колись давно, коли в Кремлі ще не розглядався план повномасштабного вторгнення в Україну та розхитування західних альянсів як єдино можливий, Володимир Путін озвучив три варіанти політичних систем на пострадянському просторі з погляду без/перспективності держав...

Про вихід із ''геополітичного блуду", що можливий лише після зупинки війни РФ

Одна відома людина якось написала про іншу відому людину: "Підошви його черевиків грузнули у трясині буденного життя, а думки обіймали весь світ, деміургом якого він був"...

Галоклін

Днями міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі заявив в інтервʼю, що Росія та Китай є стратегічними партнерами Ірану, і продовжують підтримувати хороші стосунки – політичні, економічні, військові...

Про вичерпність агресивних автократій

Приклад Ірану наочно показав: автократія, орієнтована виключно на силову компоненту/загрозу/шантаж, коли наявність силової компоненти – це не інструмент для досягнення адекватних цілей (наприклад, внутрішньої модернізації чи забезпечення миру у регіоні), рано чи пізно, буде зупинена...