24 січня 2023, 13:10

Про контекст кадрових змін

Останніми днями відбулося ряд гучних/статусних відставок високопосадовців у різних відомствах – в Кабміні (окремих міністерствах), Офісі президента, Генпрокуратурі, на рівні голів адміністрацій регіонів.

Десь це носило характер публічного обговорення можливих порушень/зловживань, а десь – рішення озвучувалися без будь-якого обговорення.

Безперечно, така синхронність відставок – це маркер. Закономірний, на мій погляд, та позитивний.

По-перше, це свідчення того, що на фоні затяжної війни внутрішня політика нікуди не зникла, і буде набирати обертів (у 2024 році за графіком, якщо не змістяться терміни через війну, мають відбутися як президентські, так і парламентські вибори; причому, їх почерговість, як і до повномасштабного вторгнення, залишається актуальним питанням).

Добре, що зберігається увага розслідувачів, українських та закордонних ЗМІ до ряду процесів. Наприклад, на фоні історії зі смертю Дениса Кірєєва, де проявилась, можливо, недостатня координація між собою розвідувальних відомств на початковому етапі, відбулася зустріч керівників ГУР Міноборони та СБУ. Війна, про що я часто пишу, вимагає не лише наших зовнішніх (військових та дипломатичних) перемог, а й внутрішніх – у плані зміцнення та невразливості України зсередини.

Кадрова політика в пострадянський країнах традиційно не прив'язана до будь-яких критеріїв, або ж – чисто формально до правил та процедур, а по факту мотивована неформатним пактом еліт, груповими інтересами та наявним рівнем політичної культури. Тут Україна має пройти великий шлях та прийти до мотивації суспільного блага, коли політичні еліти, капітал, суспільство та ідея розвитку держави будуть об'єднані.

По-друге, це свідчення зовнішньої уваги до внутрішніх процесів в Україні. А раз є така увага, значить – є запит на внутрішні перетворення, під які будуть виділятися значні фінансові ресурси.

Бачення миру для нас має включати не лише обговорення формату військової безпеки, але й здійснення кроків в інших сферах, які зроблять Україну самодостатньою зсередини (тим більше, є прив'язка до критеріїв кандидата в ЄС). Дуже важливо, щоб інерція наших військових перемог продовжилась на рівні внутрішніх перетворень, на рівні інституцій.

Це є питанням не лише трансформацій самої України, а й в значній мірі усього пострадянського простору.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про "вхідні дані" нового переговорного раунду

Багатосторонні заяви щодо умов, вимог, учасників переговорів свідчать не стільки про "мирний момент", скільки про те, що "вхідні дані" можливого наступного раунду переговорів дещо змінились...

"Король говорить", або "Схаменися, Фавн"

В якомусь сенсі візит британського монарха до США, точніше, стиль публічної розмови короля Чарльза ІІІ, зверненого, перш за вса, до президента Дональда Трампа та американського істеблішменту, можна вважати новим етапом вибудовування взаємовідносин Європи та США...

Поліцентричний пострадянський простір

Колись давно, коли в Кремлі ще не розглядався план повномасштабного вторгнення в Україну та розхитування західних альянсів як єдино можливий, Володимир Путін озвучив три варіанти політичних систем на пострадянському просторі з погляду без/перспективності держав...

Про вихід із ''геополітичного блуду", що можливий лише після зупинки війни РФ

Одна відома людина якось написала про іншу відому людину: "Підошви його черевиків грузнули у трясині буденного життя, а думки обіймали весь світ, деміургом якого він був"...

Галоклін

Днями міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі заявив в інтервʼю, що Росія та Китай є стратегічними партнерами Ірану, і продовжують підтримувати хороші стосунки – політичні, економічні, військові...

Про вичерпність агресивних автократій

Приклад Ірану наочно показав: автократія, орієнтована виключно на силову компоненту/загрозу/шантаж, коли наявність силової компоненти – це не інструмент для досягнення адекватних цілей (наприклад, внутрішньої модернізації чи забезпечення миру у регіоні), рано чи пізно, буде зупинена...