Між угодою та нерішучістю (в контексті виборів у США)
У ході передвиборчої кампанії Дональд Трамп в одному з інтерв'ю пожурив навіть Лінкольна, за те, що той допустив Громадянську війну. Замість досягнення угоди з південними штатами, які виступали проти скасування рабства.
Це одна крайність. Все як угода, ілюзія, коли типу з усіма та про все можна домовитися. Хоча авторитарні режими дуже рідко коли керуються вигодами для економіки країни чи рівня життя власних громадян. Як правило, вони виходять з інтересів власного політичного режиму, який діє прямо навпаки – всупереч перспективі країни та громадян, плюс психологічний фактор.
Друга крайність американського підходу/адміністрації Джозефа Байдена/західного в цілому – підтримувати діючий статус-кво, щоб війна не розросталася. Підхід "допомагати Україні так довго, як потрібно" – без формулювання остаточної мети та своєї позиції.
Як я розумію, така обережна позиція мотивована тим (так вважає якась кількість американських аналітиків), що на даному етапі війна не має характеру "системної". Під системністю мається на увазі такі поствоєнні трансформації, які призводять до появи нової міжнародної системи (як це було під час двох світових війн у 20 столітті). Ну і похідна ознака – коаліції, обʼєднані єдиними цілями.
Я уже писала про те, що і згодна, і не згодна з цим одночасно. Дійсно, у нашому русі до миру ми звертаємось но необхідності дотримання статуту ООН. Організації, яка, мʼяко кажучи, показала свою неспроможність не те, що упереджувати, а й дієво реагувати на дії агресивних режимів/країн, але іншої структури та правил немає. Так само, як і в антизахідних альянсах, які виникають під час війни, домінують окремі інтереси режимів/краін, які обʼєднуються в тих чи інших діях. Це навіть видно по Білорусі (Лукашенко так витанцьовує "чечітку", що днями заявив, що де-факто Крим російський, а де-юре – ні).
У той же час, має значення тенденція. Власне, про Ялту-2 у Росії говорили, починаючи ще з 2014 року. Це таке реваншистське прагнення Росії переглянути існуючі правила, яке визрівало ще після програшу у холодній війні. Це прагнення нікуди не зникло після повномасштабного вторгнення, а навпаки – усе активніше проявляється (у тому числі на рівні гібридних дій на просторі країн Заходу). А ще за роки проявився Китай – не просто як економічний конкурент, а й як ідеологічний опонент, який хоче зайняти нішу глобального державника. А ще є Іран та Північна Корея, яких російське вторгнення в Україну мотивувало до більш активних дій по створенню ядерного матеріалу та випробуванню ядерної зброї.
Також є різні процеси всередині західних альянсів. З одного боку, є нечисленні пропутінські лідери, позиція яких всередині ЄС та НАТО є політично маргінальною, але такою, що може заблокувати/уповільнити рішення. А з іншого – глобальний світ такий, що він допускає диверсифікацію (у різні сторони). Туреччина, країна НАТО. Тим не менше, має кардинально іншу позицію щодо Близького Сходу. Щодо України та Росії, займаючи безумовно проукраїнську позицію в безпековій площині, підтримує економічні відносини з РФ.
Тобто, є прагнення антизахідних альянсів руйнувати/послаблювати західні інституції. Бо вони виходять із тих цінностей, які не практикуються авторитарними режимами. А є широкий спектр інтересів всередині самих західних інституцій.
"Десятиліття турбулентності", західна характеристика, яка якраз відображає те, що такі ознаки, як зміна балансу сил у різних регіонах, часткові трансформації на рівні діючих інституцій, багаточисленні гарячі та холодні конфлікти/війни по всьому світі – можуть призвести до змін на рівні міжнародної системи загалом.
І якщо Росія та інші авторитарні режими виходять із того, що, перш за все, треба зламати існуючий світовий порядок, щоб не працювало жодне правило, і вже тоді нав'язувати свої умови, то Захід – якраз має не допустити цієї стадії. Довга війна, розтягнута у часі – це якраз рух до неї.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
