Навіщо Кремль проштовхує прецедент легалізації окупації
От здавалося б, навіщо США вносять до обговорення тему Криму, якщо від України не вимагається юридичного визнання його російським, а таке визнання від себе, ніби, допускають США?
(Ніби, бо варто відзначити, що багато чого про пропозиції США ми читаємо в ЗМІ. Якщо говорити про конкретику, то вона не зовсім чітко звучить від офіційних осіб, коли йдеться про необхідність "територіальних компромісів" з боку України і Росії).
Але якщо Крим фігурує у переговорному процесі (саме як питання де-юре, а не де-факто для США), то тут є взаємоповязаність, і звинувачення, що Україна про щось говорить публічно, і одночасно тиск та намагання отримати від нас мовчазну згоду, видають тут прагнення в майбутньому зняти із себе відповідальність за рішення. Бо мова йде не лише про Крим, а про сам підхід.
В умовах зупинки війни і далі руху до миру (можливо, довгого, з урахування окупації Росією чотирьох областей плюс Крим), дуже важливі поствоєнні умови, геоекономічні у тому числі, в яких знаходитимуться як Україна, так і Росія. Бо від цього залежатиме перспектива та розвиток, а значить – більше чи менше шансів на повернення територій.
Якщо ж США визнають Крим "російським", знімають санкції, відкриваючи шлях до експорту російських ресурсів, то Росія, з окупацією окрім Криму ще чотирьох наших областей, буде рухатись до повернення у світову політику (через торгівлю). І скажуть: так які до нас претензії? Україна ж погодилась з угодою, де США визнають Крим "російським".
Це не значить, що не треба вести перемовин, які передбачають поступки. Як пропонують США. І, тим більше, – впадати в антиамериканізм. Але, все ж, згідно підходу, який озвучив раніше Марко Рубіо про два етапи плану (перемирʼя і рух до миру), поступки можуть стосуватися питань перемирʼя, тобто, щодо лінії розмежування де-факто, безпеки територій вздовж лінії і можливої взаємодії в рамках перемирʼя (перш за все, у морі).
Зняття ж санкцій за Крим і визнання його "російським" (якщо припустити, що така порозуміння реально обговорюється), по суті, закладає юридичний підхід на майбутнє щодо окупації Росією українських територій.
І не лише українських. А взагалі будь-чиїх і будь-кого, хто має військову перевагу.
Крім того. Нарешті, ми почули те, на які компроміси готова піти Росія. Не від Владіміра Путіна, а від Дональда Трампа. Відповідаючи на запитання, які поступки пропонує Росія, Трамп сказав, що це "не захоплення всієї країни", і це є "досить великою поступкою".
Певна неспівмірність. Адже, виходить, наш компроміс має стосуватись уже захоплених територій плюс геополітичних вимог щодо не членства в безпекових альянсах. А компроміс Росії – стосується ще не захоплених українських територій, і ще й можливої винагороди РФ за це у вигляді поступового зняття санкцій. Тобто, російський компроміс виходить не з прагнення зупинити війну, а з прагнення – шантажувати захопленням нових територій, щоб отримати легалізацію своєї присутності плюс подальше зняття санкцій та торгівлю.
Хоча, якщо мова йде про перемирʼя, то двосторонні компроміси мали б стосуватись лінії розмежування, можливої взаємодії та процедур забезпечення сталого перемирʼя. Тобто, діапазон компромісів має бути окресленим, щоб переговорники говорили в одних категоріях, а не про різнорівневі (за темпом та масштабом) речі.
Але якщо Росія таки продавить свій підхід, і США на це згодяться, то гонка ядерного озброєння точно наростатиме далі. І цифра у 9+ країн, які мають ядерну зброю/на межі її створення (5 офіційних ядерних країн, 4 неофіційні, що не приєдналися до ДНЯЗ, плюс Іран, який уже має ядерний матеріал і може стати десятою ядерною країною), отримає стимул до зростання. Бо тоді усім стане зрозуміло, що лише сила та шантаж є аргументом у переговорах.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
