Російська заздрість Україні
Не можна не відзначити "падучу", з якою російські функціонери, пропагандисти та інша шваль обговорюють кадрові зміни в силовому блоці України.
Так, зрозуміло, що ллється потік хамства. Щодо всіх персоналій (і колишніх, і нових, у кадровому сенсі), довкола яких у нас в Україні є реальна жива дискусія. Тут у підходах РФ нічого нового.
Але у всій цій пропаганді, як супроводжувальній складовій військового курсу Кремля, починаючи ще з 2014 року, читається і "тухлість" усієї політичної системи РФ.
Вже більше, ніж десятиліття, всі російські федеральні телеканали та інші рупори обговорюють значно більше Україну, ніж саму Росію. Ще до повномасштабного вторгнення – українську Конституцію, тарифи, біографії тощо. У той час, як цілі пласти російського життя, його власних громадян і проблем просто не присутні в інфополі, від слова взагалі.
При цьому один із постійних рефренів роспропаганди – про те, як Україна ось-ось розвалиться. Ну, типу, чи то "напівжива", чи то "напівмертва". У результаті, це оксюморонне визначення стосується самої РФ. Не в плані територій, а в плані знищення російською владою будь-якого прояву внутрішніх драйверів і механізмів, без яких неможлива ні перспектива, ні розвиток – взагалі в будь-якій країні.
Можливо, це одна із причин небажання Кремля зупиняти війну. Вони розучилися жити у мирних реаліях, що передбачають творення, повністю перейшовши у режим руйнування. Та й, власне, розучилися жити своїм життям.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
