Синдром тягни-штовхая у парламенті: галоп назад та кілька стрибків вперед
Парламент у стані урядової кризи, яка переросла у минулий вівторок в урядово-парламентську, лихоманить. Це нормальний процес для кризового етапу хвороби, а даному випадку боротьби з вірусами кулуарності та корупційності. Закрита процедура державного управління, яка дісталася нам у спадок від тоталітарного минулого, цього тижня контратакувала реформи, які ледве стають на ноги. Парламент у вівторок, не зважаючи на хороший старт і запуск приватизації законопроектом 2319 а-д, не зміг ні прийняти необхідні для безвізового режиму з країнами ЄС законопроекти по реформуванню процедури конфіскації та спецконфіскації, Національного агентства управління конфіскатом, ні розширити незалежність Спеціальної антикорупційної прокуратури (добре, що не поклав її під Генерального прокурора, хоча спроба була). Ба навіть більше – вбив процедуру електронного декларування (3755) та знищив вагу голосу виборців, надавши право партійним вождям а спонсорам корегувати списки кандидатів до парламенту вже після виборів (3700). А під завершення недовідставив уряд, давши незадовільну оцінку його роботі та непроголосувавши за його відставку. Дивна здатність парламенту обирати найгірший варіант з можливих запустила маховик дискусії про потребу дострокових виборів.
Можливо саме це і консолідувало принаймні реформаторські сили в парламенті в четвер, коли депутати не лише запровадили створення наглядових рад у державних підприємствах (ініціатива Міністерства економічного розвитку та торгівлі, підтримана групами економічного блоку РПР), а й повернутися до безвізового пакету. Завдяки скоординованій роботі керівництва парламенту (Володимир Гройсман, Андрій Парубій), депутатського корпусу (Єгор Соболєв, Ірина Геращенко, Андрій Помазанов, а на завершальних стадіях Вікторія Пташник та Юрій Луценко), виконавчої влади (Міністерство юстиції (Павло Петренко, Антон Янчук), Міністерство закордонних справ (Лана Зеркаль), Адміністрації Президента (Олександр Данилюк)), міжнародних партнерів (перш за все Ян Томбінський та Представництво ЄС в Україні, за активної підтримки Посольства США, місій ОБСЕ, ОЕСР та ПРО ООН), громадських активістів (Центр Протидії Корупції) та профільних журналістів (Європейська правда) законопроекти 4054, 4055 та 4056 було прийнято в тому вигляді, в якому вони задовільняють як ЄС, так і МВФ. Правда, навчені гірким досвідом, наші партнери вже відійшли від дипломатичних правил і чітко заявили – не буде виправлення закону про електроне декларування (це можна зробити на етапі підписання Президентом, він має направити свої пропозиції назад до парламенту, а не підписати цей псевдозакон) можуть бути проблеми з скасування короткотермінових віз для українців у 2016 році.
То ж, минулий тиждень парламенті можна характеризувати синдромом тягни-штовхая, міфічної істоти з двома головами спереду та з-заду, які намагалися керувати тілом по різному. Одна частина політикуми, які комфортно жити в старій системі обмеженого доступу, кулуарного вирішення справ, збереження України в сірій зоні між Заходом та Росією, активно бореться з прореформаторською меншістю. Остання має змогу виграти лише за суспільної підтримки та зміни правил гри: зміни формування уряду, проведення політичних переговорів у публічній площині, контролю з боку громадськості, тощо.
Від того, яка частина тягни-штовхая переможе і визначиться подальша доля не лише реформ, а й країни. Правда, на швидке рішення очікувати не доводиться – рада пішла на канікули до 15 березня. Ну, тобто вона працюватиме ніби-то у комітетсько-окружному форматі. Але давайте будемо щирі, працюватиме лише ця невелика частина реформаторів, а стара частина просто загрузне у кулуарщині. А там вибори, зупинка реформ як мінімум на півроку, якщо не повноцінний відкат у популізм та демагогію. Звісно, є шанс що в результаті виборів кількість реформаторів у владі збільшиться, але за діючого законодавства про вибори на цей сценарій не надто великі надії.
#боротьбатриває
