Оксана Забужко Письменниця, Віце-президент Українського ПЕН-центру

In memoriam-1933: Цитата в тему

27 листопада 2007, 00:35

Цитата (див. нижче) – це прецікавий спогад рос. філософа Г.Померанца з часів його вчителювання на Кубані. Вирішила поділитися після того, як потрясла мене "до основанья" вістка, що голодомор – то явище "общесоюзне", позаяк був він "не тільки в Україні, а й на Кубані" (!). Тобто, темно було "не тільки в домі, а й у кімнаті". Древні софісти відпочивають. Чи й справді, при наших суцільних провалах пам'яті, Кубань уже сьогодні настільки не сприймається українською?



Можна, звичайно, політкоректно викреслити з нац. гімну давній рядок про "бій кровавий від Сяну до Дону". Можна забути історію колонізації того краю нашими козаками-чорноморцями, і розкішну "кубанську" прозу В.Мови-Лиманського (обожнюю!) й М.Старицького, і книжку нарисів Докії Гуменної 1930 р. – документальне свідчення, що до початку колективізації Кубань ще офіційно трактувалася в СРСР як український ареал, і Харків тримав над нею "культурне шефство"... Все можна забути – людська пам'ять і взагалі коротка, а коли її цілеспрямовано одбивати, то й поготів. Фантастично інше – те, як примудрився цей ареал упродовж 200 років законсервуватись і "тримати оборону" своїм традиціям у чисто середньовічній – військовій, козацькій – стилістиці, яку хіба тільки з давніх літописів нині і впізнаєш... І голодомор не вбив того духа, і введена по ньому переселенська "демографічна ін'єкція" – не переломила. (Пам'ятаю, як ще в кінці 1980-х деякі наші молоді літератори спеціально їздили "на Кубань по мову" і хвалилися, що такого джерельно чистого, від 19-го ст. практично незайманого "грінченківського словника", як там, в УРСР уже не збереглося).

Ось як це запам"ятав Померанц (взято звідси, підкреслення мої):

В 1953 году я начал работать учителем в станице Шкуринской (бывшего кубанского казачьего войска), и вот оказалось, что некоторые школьники 8-го класса не говорят по-русски. Мне отвечали по учебнику наизусть. Кубанцы – потомки запорожцев, их родной язык – украинский, но за семь лет можно было чему-то выучиться... Я решил обойти родителей наиболее косноязычных учеников и посоветовать им следить за чтением детей. Начал случайно с девочки, у которой была русская фамилия. Допустим, Горкина. Мать ответила мне на нелитературном, с какими-то областными чертами, но бесспорно русском языке. С явным удовольствием ответила, с улыбкой. "Так вы русская?" – "Да, мы из-под Воронежа. Нас переселили в 1933 году вместо вымерших с голоду". – "Отчего же не выучили дочку своему родному языку?" – "Что вы, ей проходу не было! Били смертным боем!"

Оказалось, что мальчишки лет пяти, дошкольники, своими крошечными кулачками заставили детей переселенцев балакать по-местному. В школе это продолжалось. За каждое русское слово на перемене – по зубам. По-русски только на уроке, учителю. Запрет снимался с 8-го класса. Ученики старших классов – отрезанный ломоть, они собирались в город, учиться, и им надо говорить на языке города. Действительно, к 10-му классу мои казачата уже сносно разговаривали. Вся эта автономистская языковая политика стойко продержалась с 1933-го (когда была отменена украинизация) до 1953-го и продолжалась при мне, то есть до 1956-го. Дальше не знаю.

Я не думаю, что сопротивление было сознательно организовано взрослыми. Организацию выбили бы в 1936-1939 годах или в 1944-м, во время ликвидации неблагонадежных, сотрудничавших с немцами. Нет, никакой организации не было. Было казачье самосознание, которое дети чувствовали


Якщо полтавсько-черкасько-київських дядьків-"повстанців" 1920-х рр. ми собі вже уявити негодні ніяким напруженням уяви, то після цих "казачат" 1950-х починаєш краще розуміти "товаріща Сталіна со боярє", – таки ж не брехали наші класики 19-го ст., грізною силою мусило бути українське село з його "казачьим самосознанием"! Вічною зачаєною вибухівкою, якій тільки й бракувало – підпалу... Так підпал і усунули ще в 1930-му – пустивши під ніж українську інтелігенцію, числом не багато, не мало – 30 тис. по одному тільки процесу СВУ...

І нудно, їй-богу, слухати сьогоднішніх софістів – обстоювачів теорії "негеноцидного голоду" й "перегибов на местах"... Не дурили б уже самі себе – війна це була, шановні. Війна. І не просто за "колективізацію сільського господарства" – а за владу в Україні. Війна з тим, хто від віку вважав себе тут господарем, за логікою аграрної цивілізації, яка витримала натиск Степу: ти, приходню, як прийшов, так і підеш, а мій хутір/станиця – моя держава. І якщо ти, суко, прийшов до мене розказувати, що мені сіяти, що будувати, якою мовою говорити і яким богам молитися, то одержиш від мене "по зубам".

І так воно й велося століттями – аж до 1933-го (померанцевські "казачата" – це вже відблиск мертвої зірки).

А після 1933-го "нові господарі" змогли одержати "по зубам" – вже тільки на Заході України...

Коментарі — 103
Piotr _ 07.02.2008 08:02
IP: 149.156.124.---
A u nas wo wremia kollektiwizacji pogibli wse rodnyje, ja russkij. My, etnicny cuzyncy, aziaty w walenkah, ne ewropejcy, moskali, postaraemsia uehat iz Ukrainy esli my wam mesaem. Tolko dajte nam spokojno ujehat. Wy ne ponimaete, eto ne my hotim byc na Ukraine, eto Ukraina ne hocet nas odpustit. Poprobujtr oformit cto nibud w nasyh institutah wlasti. My ponimaem cto eto was dom, cto kak Lwow byl wsegda ukrainskij, tak ze Harkow, Doneck, Krym wsegda ukrainskie, potomu cto nacyonalnym interesam ukrainskogo naroda ne protiworecili imperialnye zawoewanija russkoj imperii. I tolko wolewym utwerzdeniem swojej gosudarstwennosti Ukrainskij narod realno skinet s sebia parazita Rasiju. Nam skazali my poniali.
Ярослов _ 09.01.2008 16:46
IP: 62.221.52.---
можливо ця тема не така вже й актуальна сьогодні, та мені ще б хотілося приєднатися до цієї жвавої дискусії. гадаю, потрібно зачепити ще один архи важливий момент. чомусь ніхто не гворить про геноцид від якого потерпає український нарід сьогодні. не хочу видатися вам, шановне панство, схибленим традиціоналістом псевдопатріотом, але подивіться хоча б чим нас пакують не у переносному, а у прямому сенсі. Один мій добрий знайомий аграрій стверджує, що ще десять років похарчуємося тим лайном, яке споживаємо зараз і в Україні не то що не залишиться працездатних чоловіків, а й жінок здатних народжувати дітей. з іншого боку якби нам дінатися направду скільки літрів алкоголю ми споживаємо на душу населення, то вжахнемося ще більше. переконаний, що це цілеспрямований геноцид сповільненої дії. найцинічніше, що власним ж коштом. мені 22 роки. у своєму житті я повний оптимізму та позитивних вражень. усіх кому не байдуже, хто буде жити на нашій землі через якихось 100 років закликаю думати про це вже тепер, бо час іде. а ще краще – час пішов, панове.
вісник _ 09.01.2008 15:52
IP: 82.207.26.---
Всім! Всім! І в першу чергу – для "петербуржця"! Ті, хто пережив роки окупації (1941-1944 рр.), стверджують в один голос – голоду чи недоїдання в ті роки не було, а,навпаки, українське село вперше за всі довоєнні та на кілька років післявоєнних наїлося... Окупанти (німецькі) не спромоглися створити для окупованих українських земель жодного указу, наказу, закону, який хоч трохи наблизився б до "Закону про пять колосків". Для прикладу – в с.Китайгород (Кіроворгадщина) окупантами (звісно – німецькими) страчено двох осіб, а в роки голодомолру загинуло 109 чол,, з яких дітей віком від 1 до 12 років – 58, 12 сімей – діти з батьком, 5 сімей – діти з матір ю та 7 сімей – діти з батьками.
Olichka _ 05.01.2008 19:49
IP: 77.222.157.---
Шановна пані Оксано!
Дуже перепрошую за нахабство, натхнення ж бо річ примхлива, однак, дуже прошу Вас писати частіше.
З повагою та привітаннями зі святами.
Антонич _ 25.12.2007 15:53
IP: 195.20.101.---
І вкотре лишається подякувати пані Оксані за її статті.
І сподіватись, що писатиме вона частіше:)
Бжик _ 24.12.2007 08:22
IP: 194.44.194.---
Панове! В нас вже є інстиут пам"яті! Правда свою роботу він розгортає дуже повільно. А ще в нас є Центр досліджень визвольного руху. В нас багато чого є. Тільки історики, сприймаючи свої папірці як найцінніше, важко з нами діляться:-) Насправді в них великий пласт неосильної роботи, тому їх треба самим вишуковувати...
http://cdvr.org.ua/ то на ЦДВР (вони активно співпрацюють з інститутом пам"яті)
natalrak _ 11.12.2007 13:44
IP: 85.223.131.---
Уважаемая Оксана Забужко!

Вы очень популярны как в городе Киеве, так
и на всей территории Украины, а так же за рубежом.
От имени читателей книжного магазина "Казка" сети книжных супермаркетов "Казка" г. Киева я обращаюсь к Вам с просьбой организовать автографы
на ваших книгах, которые продаются в наших магазинах.
Если возможно организовать такое мероприятие,
была бы признательна за информацию как можно
с Вами договориться о визите по адресу
natalrak@ukr.net
Зам. директора книжного магазина "Казка" (г. Киев)
Ракитина Наталия.
УДС _ 07.12.2007 00:09
IP: 62.202.219.---
Нам потрібен інститут пам"яті, згодна. Нам потрібні також записані інтерв"ю з іще живими очевидцями та їхніми родичами. Час спливає, ідуть у вічність свідки трагедій. На Заході нині мало не щотижня можна побачити й почути документальні фільми, теледискусії тощо про події минулого століття у відповідних країнах. Журналісти, історики, телеведучі, режисери, літератори поспішають зібрати якомога більший, ще не зниклий, матеріал про найважливіші події в країнах Зах. Європи. Було б чудово, якби й у нас не гаяли часу наші фахівці і збирали все, що можна, і про Голодомор, і про УПА, і про українські етнічні землі, і про наших дисидентів. І ознайомлювали зі своїми "знахідками" населення всієї України.
Кілька слів до Netko: мені дуже сподобалися Ваші "щиглі" по носі пихатого "петербуржца", який, вочевидь, насправді ні біса не знає ані про наш народ, ані про нашу історію. Та й відверто висловити "свою вільну" думку може хіба що на наших вільних українських сайтах.
І
Sjanja _ 04.12.2007 03:36
IP: 78.0.95.---
До петербуржця
*Нация, породившая великую культуру и титанов...*
Ваше місто на чиїх кістках зведене? Чи не на українського козацтва? А література творена чи не українцями так само, зрештою, як і представниками інших народів?
Раджу почитати історію не лише російських авторів, а й українських, так, для розширення великоросійського провінційного світогляду.
*Импотенция национального духа...*
Якби Франції чи приміром Німеччині такого б сусіду, як Росія, то там би не лише духу не залишилось, але й назви!
gro-gro _ 03.12.2007 11:19
IP: 212.26.144.---
З Волині батько привіз зароблений в батраках мішок зерна. Моя бабуся, його мати,брат, сестра уже на той час попухли від голоду, в хаті не було нічогісінько. І цей мішок їх врятував від голодної смерті
gro-gro _ 03.12.2007 11:11
IP: 212.26.144.---
Мій батько в 1947 тікав від голоду на Захід,на Волинь з Черкащини. Хіба таке забудеш: "Вранці проснувся на якійсь станції від холоду і голоду. Вийшов надвір,ще сутеніло, скрізь лежали люди, під будинком станції, під парканом в кущах. Неподалік стояла вантажівка, в яку солдати зносили тих, які уже нікуди не поїдуть"
sb64 _ 03.12.2007 11:10
IP: 62.64.116.---
03.12.2007 01:58___ Оксана Забужко
...що нам в Україні тепер потрібно – це Інститут пам"яті...
... без сумніву...
та тільки в нас завжди, на жаль, є справи більш "важливіші" за історію...
а відійде наше покоління (ми ще хоч по одній-дві фрази своїх дідів, та батьків пам'ятаємо...), так і зовсім ніхто про це і не заговорить...
вибачаюсь, якщо образив цим людей молодих... їхньої провини в цьому нема...
Юра2 _ 03.12.2007 10:05
IP: 217.20.167.---
___ sb64
Взагалі, в мене склалося враження що покоління, до якого відносяться наші діди, вміло тримати язик за зубами. Вочевидь, через причини, детально описані у згадуваного Вами Солженицина. Мабуть, якісь взаємні послуги просто тихо приймалися як безмовний знак того, що люди все ще залишаються людьми.
Ситуація перемінилася дуже скоро. Здається, вже 1948 наступила колективізація, тобто повальна бідність, або, по-нашому, "ненза". Настав час моїм дідам їхати "на Україну" на заробітки. Точної географії не знаю, лише тямлю інший дід згадував, як він батрачив у величезному колгоспі на Херсонщині десь у 50-х.
sb64 _ 03.12.2007 09:49
IP: 62.64.116.---
03.12.2007 08:43___ Юра2
мій дід тоді повернувся з хлібом... може й тій жінці, про яку Ви написали, також вдалося добратися до своїх...
прикро те, що говоримо про це не ми, ті яким допомогли... але ж... якщо в ті часи строк можна було отримати за посмішку коли в руках була газета "Правда" ((с) Солженіцин), то може мовчання про отриману допомогу треба визнати виправданим?...
sb64 _ 03.12.2007 09:32
IP: 62.64.116.---
03.12.2007 01:58___ Оксана Забужко
ще раз – щиро дякую!
те що річ не про радянські архіви була я зрозумів відразу... і те що тоді, в 47-му, була саме допомога, а не що інше мені теж стало ясно... (продавати моїм було нічого... єдина коштовність яка була – образИ, з якими вінчалися... так вони збереглися, і тільки перед смертю бабуся передала їх моїй двоюрідній сестрі..., а про заробіток ніхто ніколи не говорив... та й неможливо було це, мабуть, під пильним оком органів)...

для мене (та, впевнений, і не тільки для мене) це дуже важливо... і я вдячний Вам не тільки за працю, а й за розуміння...

і ще... дивився вчора та слухав російскі канали (1-й, НТВ) про вибори...вразило те, як відомі люди в Росії оцінюють ту виставу (про простих не варто і говорити...)...
згадав Ваше: "принаймні цю війну УПА в Сталіна – виграла"...
мабуть, все ж таки, не тільки ту війну було виграно у Сталіна...
Юра2 _ 03.12.2007 08:43
IP: 217.20.167.---
___ sb64
Радий, що хтось зацікавився темою "Східняків" на "Западній" в 1947.
Ось що знаю від свого рідного покійного діда:
1947 в нього ще було своє господарство. Якось до нього прийшла жінка, явно з Великої України і попросилася в найми. Ставлення до наймитів – самі знаєте яке, але дідо її чомусь узяв (мабуть, тому, що самому, після надважкого поранення під Берліном важко було впоратися). Проте, за деякий час дідові стало зрозуміло, що то не наймичка, а хазяйка. Знала всю сільську роботу і була до неї беручка. Ось тоді-то дідо і вирішив її розпитати, чого вона прийшла на "Западну". Так і довідався про голод на Сході. Після цього дідо її відпустив, дав зі собою декілька мішків збіжжя і відвіз своїми конями на станцію Судова Вишня, звідки та поїхала, як казав дідо, "на Україну", до своїх голодаючих родичів.
Як співава Морозов: "Ось така історія мойого народу..."
Оксана Забужко _ 03.12.2007 01:58
IP: 88.74.4.---
___ sb64 – єссс!!! Дякую, що про це написали. Таких історій тьма, я в своїй родині по маминій лінії теж їх наслухалася. Архіви – тільки не подумайте, що радянські:)) – може, є й такі, але хтозна, коли то ми про них дізнаємося... Статистику збирало підпілля (я бачила бюлетені, друковані на циклостилі), було розпорядження Штабу Проводу на рівні "станичних" (це найнижча ланка, аналог "голови сільради", найчастіше це й була одна й та сама людина). Станичні відповідали за поставку продуктів "у ліс" – а в 1947-48 і за виділення по дворах "контрибуції" біженцям зі Сходу (Вашому дідусеві напевне вказали, "в яку хату йти"). А вже як у ту "Западну" їхалося – тодішні комунікації, залізниця, легендаринй поїзд "500-В", дорожній розбій – це взагалі ні в казці, ні пером! Я в "Музеї покинутих секретів" тільки кінчиком ложечки зачерпнула, там і так огром матеріалу непідйомний доводиться двигати...

Взагалі, що нам в Україні тепер потрібно – це Інститут пам"яті, з істориками типу французької Школи Анналів: щоб зібрати всі зацілілі в родинах перекази. Тільки потому (додавши відкриті й досліджені архіви) зможемо отримати свою повну історію за 20 ст., вона ж у нас, правдивенька, тільки в усній формі й зберігалася, – що кому дід-баба розповіли... Аннали таким методом історію 2ї Світової у Франції "упакували", ну, а в нас "фронт работ" ширший, куди тим французам:))))
Netko _ 02.12.2007 22:47
IP: 194.44.134.---
01.12.2007 05:39___ Петербуржец
Блоги писателя придуманы для того, чтобы читатели могли поделиться своими впечатлениями и пониманием прочитанного с автором.
1.Поняття блогу чи його ідея не мають жодного стосунку до фаху автора: тобто не існує поняття блогу письменника. Є блог письменниці О.Забужко. А є блог А.Авакова, який до фаху письменника настільки ж далекий як і до фаху космонавта.
2.Читач на блозі спілкується не тільки з автором блогу а й з іншими учасниками. Отже і тут Ви придумали те чого нема. Якби він був задуманий як спілкування автор-читач, то він був би схожий на червоно-чорну зебру.
чему я немедленно подчинусь
Право маєте
Чем блог и отличается от форума.
Рації не маєте
Петербуржец _ 01.12.2007 05:39
IP: 79.180.17.---
Уважаемый NETKO!
Блоги писателя придуманы для того, чтобы читатели могли поделиться своими впечатлениями и пониманием прочитанного с автором.
Если же хозяйка блога, посчитает, что пишет не для таких как я, "неправильно понимающих", то она вправе попросить оставить свои впечатления при себе, чему я немедленно подчинусь. Чем блог и отличается от форума.
Netko _ 01.12.2007 01:23
IP: 194.44.134.---
01.12.2007 00:19___ Петербуржец
Друже з Пітера,
Во-вторых я внимательно и заинтересовано прочел не один текст Забужко. И не приписываю ей взглядов, а просто делаю выводы о них,"по совокупности".
Читати і розуміти прочитане – речі далеко нетотожні. Отже, геть усі Ваші висновки можуть бути елементарно хибними
На личные заслуги в появлении русских "титанов духа" я не претендовал. Может и получу на это право, но пока бездетен...:)
Співчуваю
Остальные Ваши тезисы тоже, вполне оспариваемы.
Чи ж би? А Ваші штампи – то навіть не тези:)
Но воздержусь, поскольку это ведь блого Забужко, что ж я стану тут флудить...
Нарешті адекватна відверта власна оцінка написаному
Петербуржец _ 01.12.2007 00:19
IP: 79.183.111.---
Уважаемому NETKO!
Во-первых, указывать на ошибки, которые есть явные очепятки, не слишком хороший тон и уж совсем негодный полемический прием.
Во-вторых я внимательно и заинтересовано прочел не один текст Забужко. И не приписываю ей взглядов, а просто делаю выводы о них,"по совокупности".
На личные заслуги в появлении русских "титанов духа" я не претендовал. Может и получу на это право, но пока бездетен...:)
Остальные Ваши тезисы тоже, вполне оспариваемы. Но воздержусь, поскольку это ведь блого Забужко, что ж я стану тут флудить...
Netko _ 01.12.2007 00:05
IP: 194.44.134.---
30.11.2007 23:30___ Петербуржец
Шановному Петербужцеві
Забагато штампів та замало логіки:)
Выигрывать в книжках проигранные войны – инфантилизм.
Оскільки Вам навряд чи 1000 років, то ВСЕ і про ВСІ війни дізналися ВИКЛЮЧНО з книжок, то Ви або не знаєте НІЦ, або віддаєте перевагу певним письменникам. Ну то так і кажіть: О.Забужко пише те і так, що Вам не подобається або суперечить Вашим знанням (так як Ви то волієте бачити)
Меряться "культурностью" с нацией, породившей великую культуру и титанов в литературе и искусстве – провинициализм
По-перше, Вашої заслуги в тому нема жодної. По-друге, на кожного титана культури однієї нації є свій титан нації іншої. Отож, той хто зверхньо щось белькоче про провінціалізм (та ще з помилками:)), насправді є зашореним закомплексованим суб'єктом
Выдавать импотенцию национального духа за целомудрие, а анархическое сознание народа и отсутствие у оного "государственных истинктов" за демократическую культуру и традицию – чистый самообман
Робити твердження та висновки за опонента, а потім їх хвацько спростовувати та критикувати – то є шулерство необізнаного представника нації, яка ніколи не була демократичною і для яких цар – то найбільше надбання та найглибша філософія. І кожен щиглик по носі – і болить а також збиває пиху:)
Оксана Забужко – яркая и талантливая иллюстрация этих свойств и привычек украинской интеллигенции
То пропозиція до О.Забужко
Петербуржец _ 30.11.2007 23:30
IP: 79.183.111.---
Уважаемому NETKO!
Выигрывать в книжках проигранные войны – инфантилизм. Меряться "культурностью" с нацией, породившей великую культуру и титанов в литературе и искусстве – провинициализм. Вводить в оценку значимости культурных явлений крайне субъективное морализаторство – ханжество в ущербности... Выдавать импотенцию национального духа за целомудрие, а анархическое сознание народа и отсутствие у оного "государственных истинктов" за демократическую культуру и традицию – чистый самообман. Оксана Забужко – яркая и талантливая иллюстрация этих свойств и привычек украинской интеллигенции. Готов переводить и популяризировать её творчество в питерских изданиях,но не знаю куда обратиться с вопросами авторских прав...
tobiaz _ 30.11.2007 14:51
IP: 212.90.168.---
Тільки не треба верещати про геноцид євреїв і поляків у 17 -18 століттях, називайте це класовою бородьбою з експлуататорами... ще ніхто з українців не просив вибачення і не буде перед своїми катами. Це варто пам'ятати і зараз і затямити на віки вічні. Росіянам же можна лише поспівчувати: скоро за газ і нафту українцям придеться домовлятись з китайцями...
sb64 _ 30.11.2007 13:58
IP: 62.64.116.---
29.11.2007 22:22___ Оксана Забужко

Ви пишите, що є якісь документи, статистика...
...
На початку семидесятих, коли ще були живі мої бабуся і дідусь, про "післявоєнну голодовку" (так називали голод 47-го...) подробиць не розпівідали... нам'ятаю лише бабуся казали: "... а як не стало в балці жаб і ховрахів в степу, бабаків після тридцятих так і не появилось знову, так твій дєдушка ходив у Западну... по хліб..."

а як він ходив (! чи близький світ! до Западної від нас майже тисяча км), куди, до кого – про це не говорили... бо дєдушка (я його так називав і зараз так пишу навмисно) ніколи про це нікому не розповів... я тоді не розумів чому його похід – майже таємниця... не знаю і зараз... може з Вашою допомогою вдасться хоч щось взнати... як воно тоді будо... на Западній...

дякую...
Україна та Європа973 Корупція1188 Aтака Путіна1136 Уряд реформ353 Свобода слова556
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter