Національна Спілка Письменників, лічильна комісія і про Турчинова одне слово
Майже п'ять років тому, в кінці лютого 2004 року, коли було холодно, я мерзла на вулиці Банковій, під приміщенням Національної Спілки письменників, і крім мене там мерзло досить багато народу – то був Великий Письменницький Бунт, відстоювання приміщення, організації і свого права не любити Кучму.
Переказувати, що там творилось і з чого почалось, не буду. І так всі пам'ятають (а хто забув – то ОТУТ і ОТУТ можна нагадати собі, або самому пошукати по Інтернету, там багато лишилось інфосміття на цю тему).
Стояла і високо тягла руку, бо "лічильна комісія працює з вікон".
Взагалі Спілка письменників – штука хороша, я її люблю. Мені вона нічого поганого не зробила, навпаки – тільки хороше. І критикувати її – все-одно, що копати хворого бомжа, який сперся об заборчик і кашляє.
Колись давно вона світилась і сяяла. Членство в спілці означало квартирку на Печерську, відпочинок в "Будинках творчості" в Ялті, Коктебелі, Ірпені (і всіх решта по Союзу), видання книжок, які ти напишеш, в поряду черги (покремсаних і порізаних, лояльних і процензурених, але ж!) і інше, інше, інше...
Тепер синій товстенький членський квиточок годиться тільки, щоб з міліції випустили (якщо буде така потреба), і все-одно щодня, щотижня, щомісяця в Спілку приймається навала людей. Чого вони там шукають?
Видавництво книг давно перейняли на себе комерційні видавництва. Приспілчанську тусню – тобто, виловлювання молодих талантів по школах, гуртках, містах і селах, підтягування їх до обласних спілок, а потім виведення в широкий світ – більш-менш успішно перетягнув на себе Інтернет і всякі формальні та неформальні фестивалі. Презентації і творчі вечори давно проводяться в більш-менш пристойних клубах, арт-кав'ярнях або на фестивалях. Путівки в Коктебель... не знаю, чесне слово не питала, але минулого року була в Коктебелі, і довго бродила будинком творчості, намагаючись знайти серед тих, хто там живе, хоч одного письменника. Нема. Керує всім таємничий пан Орендатор, який бере грубі гроші і селить в гарні відреставровані будиночки кого хоче. Зате на воротях написано: "Власність Національної спілки письменників".
І між тим юні дозаміжні графоманки (ті, що пишуть вірші, поки не вийшли заміж, а потім перестають), старі невдахи-писаки, які штурмували Спілку цілу її радянську історію, нині приймаються, і їх приймають.
Ну добре – ці... Може тій дівчинці членський квиток як стрічечка в косиці – щоб кращого хлопця вловити. Але ж йдуть туди і справді талановиті, розумні люди... Йдуть! Чого?
Або ще... Десь з місяць тому (чи більше) зустрілась я з телевізором і сіла його дивитись. Там показували сюжетик про Турчинова (того самого), казали, що він написав книжку... І ще казали, що його прийняли в Спілку. Тут я зовсім перестала розуміти світ і сіла думати – для чого серйозному, успішному дядьку членство в НСПУ?
Ну от...
А взагалі – сумно... Хотілося б, щоб було щось таке... об'єднуюче. Створилась була Асоціація Українських Письменників (АУП), але крім епатажної заяви про своє створення нічого більш не зробила. Створювались різні молоді об'єднання "Літтусовка", "Крейда", "Клуб 99", "Неабищо"... але і їм прийшов кінець.
Тепер – кожен сам за себе.
Тепер – кожен вовк.
