29 листопада 2007, 22:21

Популярно про стратегію та стратегування-10. Як можливе стратегування найвищого рівня?

Ми повинні дуже обережно уявляти собі, як можливе елітне стратегування. І воно вочевидь має бути мало схоже на наші звичні уявлення про управління чи тіньовий вплив.

Нарис про елітне стратегування.

Стратегічне мислення це мислення, що принципово відмінне від традиційного мислення в культурі. Мислення в культурі це мислення, що у ставленні до світу виходить з наявних знань, традицій, вмінь, навичок, наявних ресурсів та наявних технологій управління. Стратегічне мислення це таке мислення, що у ставленні до світу виходить з уявного – з принципово нових знань, які ще не підтверджені жодною практикою, зі спроби освоїти нові вміння, започаткувати нові традиції, зі спроби використати ресурси, що стануть ресурсами тільки в принципово нових умовах, в нових середовищах, які зараз не дуже ще й можна виокремити, побачити, зрозуміти їх потенціал на майбутнє.

Елітне стратегування досить складне для уявлення, щоб про нього можна було розповідати теоретично. Краще розповісти про це метафорично, абстрактно.

Те, що ми є – це наше мислення і наш чуттєвий світ. Техніка і технології, які ми створюємо, – це не ми; це те, що нас використовує. Під технікою та технологіями ми маємо на увазі не тільки залізо, в яке вкладені програми його роботи, як от телевізор, мобільний телефон чи комп'ютер, але і соціальні технології – організація соціальних структур влади, бізнесу, громадянських відносин.

Як працює техніка та технології, розуміють дуже небагато людей – ті, хто це все створює. Ця частина людей, носії знань про те, як влаштовані техніка та технології, дуже незначна. Ще менша частина – це ті, хто може розробляти нові техніку та технології. Більшість людей не розуміє, як влаштована техніка та технології, а знає тільки, як користуватися ними, бо вони задля цього і створювалися – щоб не думати, як це влаштовано, а користуватися. Відтак люди з певного моменту можуть розглядатися як додатки до техніки та технологій, які їх приводять в дію.

Мислення і чуттєвий світ існує незалежно від існування техніки та технологій – за своїми законами. Від самого початку людства світ мислення та чуттєвості існує мережевим чином, де вузли – це окремі носії складного мислення та складної чуттєвості. Лише ті країни є стратегічними, що здатні розвивати, тобто ускладнювати мислення та почуття, є стратегічними. Тобто лише ті країни є носіями стратегічного мислення, які незалежно від розвитку техніки та технологій забезпечують розвиток мислення та чуттєвого світу випереджаючим чином.

Таким чином елітний рівень стратегування – це стратегування, що зосереджене не на рівні влади – державної чи муніципальної – а в особливому прошарку культури, де зосереджені розвиток мислення та розвиток чуттєвого світу.

Розвиток мислення не збігається з наукою. Сьогодні наука є технологізованою і предметизованою. Наука діє в неймовірно розгалуженій предметизації, яку окремий вчений не може осягнути за все своє життя – тобто кожен предмет вже принципово не може бути зібраний у єдине ціле в роботі окремого вченого за все його життя. Раз так, то предметизація не дозволяє мати цілісні наукові знаннєві уявлення. Наука займається виробництвом знань на основі фундаментальних незнаннєвих уявлень, які власне наукою не осмислюються як та чи інша онтологія. Розвиток мислення переміщається від виробництва наукових знань на більш фундаментальний рівень – на рівень конструктивного теоретизування, на рівень філософської онтології, на рівень типологізації різних онтологій в онтики, які потім передаються науці для предметизації та технологізації. Саме там – на рівні конструктивного теоретизування – відбувається сьогодні розвиток мислення.

Розвиток чуттєвого світу так само більше не пов'язаний напряму зі всім мистецтвом як таким. Мистецтво технологізоване і класифіковане на жанри – не є тією сферою, яка слугує розвитку чуттєвості. Наприклад, комедія чи фільм жахів – це технологізоване мистецтво, яке викликає задані емоції – веселощі чи страх. Але це більше не слугує розвитку чуттєвого світу. Це – мистецтво для мас. Тільки ті країни є стратегічними, які спроможні створювати мистецтво, що розвиває чуттєвий світ, робить його складнішим і осмисленішим.

Отже елітне стратегування не має нічого спільного зі створенням програм чи проектів розвитку, які би торкалися законодавчої чи виконавчої влади. Елітне стратегування працює з розвитком культури як такої – причому не в її національному вимірі, а як світової культури. Тільки та культура зберігається надовго, яка є світовою культурою, тобто смислообрази якої долають національні бар'єри і спроможні бути засвоєні іншими національними культурами.

Цілей елітного стратегування щодо країни всього три: збереження територіальної цілісності, відтворення та розвиток культурної ідентичності, світове стратегічне лідерство країни. Елітне стратегування є принципово не публічне через, з одного боку, складність розроблюваних та втілюваних ними стратегій, з іншого боку, через дієвість стратегії у зовнішньополітичному вимірі тільки тоді, коли вона невідома стратегічним суперникам.

Головні ресурси елітного стратегування – книги та книговидання, відтворення та розвиток мистецтв, теоретизування інституційне та позаінституційне, система освіти, система управління, інфраструктурний розвиток. Саме Стратеги елітного рівня можуть змінювати Конституцію в частині типу держави, форми правління, розширення та деталізації прав та свобод без референдумів і без затвердження Парламентом. Вони можуть за дорученням Парламенту взяти на себе роботу по реформуванню системи управління будь-якого рівня. І водночас Стратеги не мають жодних виконавчих функцій: вони не можуть впливати на будь-які кадрові призначення, на питання розподілу чи перерозподілу власності, на будь-які рішення виконавчої влади щодо економіки.

До елітного стратегування здатні люди зі складною мотивацією, які таку мотивацію демонструють своїм життям – це не політики, не люди влади, не люди бізнесу. Але це люди, які мають найскладніше в своїй країні мислення та розвинутий чуттєвий світ. Туди не обираються публічним голосуванням – тільки вже обрані обирають нових обраних. Для нинішньої травмованої рекламою та сучасною політикою свідомості вочевидь важко зрозуміти, як це так – елітним стратегуванням займаються люди, що в своїй більшості не є ні бізнесменами, ні політиками. Але це так. Такий інститут елітного стратегування – один з можливих способів збереження та розвитку специфічних компетенцій розвитку країни в світі, що поділений на конкуруючі цивілізації.

Елітне стратегування організовує та використовує мережі інтелектуалів, що не борються за інституційну владу, а є носіями лише концептуальної влади. Відтак безвідносно до політичного впровадження чи владного замовлення елітне стратегування завджи може бути організоване як синдикований процес мізкових центрів та крупного бізнесу. Елітне стратегування має здійснювати концептуальну владу.

1. Концептуальна влада є латентною. Це означає, що концептуальна влада не є матеріальною і не є актуальною. Концептуальна влада, в залежності від онтології, в якій ми це формулюємо, є ідеальною чи віртуальною. Концептуальна влада не залежить від тих чи інших носіїв, які її впроваджують, несуть на собі або підтримують. Концептуальна влада знаходиться на іншому рівні розуміння, ніж традиційна матеріальна чи актуальна влада.

2. Концептуальна влада є анонімною. Це означає, що концептуальна влада не є суб'єктною, тобто не пов'язана безпосередньо зі своїми суб'єктами-носіями. А відтак концептуальна влада може здійснюватися через поширення стратегічних ідей в будь-який спосіб. Тобто, як казав Маршалл Мак-Люен: посланець це тільки послання.

3. Стратегічні ідеї неможливо скрити. Це означає, що концептуальна влада в традиційному розумінні не є утаємниченою чи скритою спеціальними засобами, як це буває в маніпуляціях демократичної влади. Стратегічні ідеї скриті лише своєю складністю для профанів, але завжди відкриті для тих, хто їх спроможний зрозуміти.

4. Концептуальна влада подібна до спрута чи шарового пирога (в залежності від віртуальної чи ідеальної онтології). Це означає, що концептуальна влада є мережевою неієрархічною, має багато рівнів чи шарів свого існування і відповідно розуміння. Інакше кажучи онтологія концептуальної влади є багаторівневою-мережевою.

Що ж можливо сьогодні? Ми коротко тільки означимо напрямки роздумів з цього приводу. Мережева розподілена стратегія інтелектуальних груп місцевих громад України. Діючий семінар зі стратегування, який не має жодного прямого впливу ні на Парламент, ні на виконавчу владу, але який водночас є інтелектуальною інфраструктурою, що розгалужена в багатьох органах влади. Видання альманаху зі стратегічної проблематики. Створення нової Академії, яка готуватиме людей зі стратегічним мисленням. І просто дискусія в суспільстві про публічну стратегію та стратегування. Хоча б в принципі щось...

Читати частини 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9

Деімперіалізація проти денацифікації: нариси проти російського імперіалізму

Україна досі не має свого дискурсу перемоги. При цьому росія не просто просуває свій дискурс денацифікації у світі, але його навіть, хоч і в негативному контексті, використовують в Україні...

Що таке рашизм?

Рашизм став уже називним для політики, що проводить Росія з моменту розпаду СРСР. Що таке рашизм? Онтологія рашизму Рашизм суть англомовний варіант "росіянізму", вперше як термін вжитого Олександром Герценом у романі "Минуле і думи"...

Одинадцять фронтів

Спроба помислити війну як певні напрямки завзятої активності, гідної наполегливості та роботи задля перемоги. У війні можна виділити 11 фронтів...

Війна та прєдєли

Зазвичай війну розуміють як продовження політики іншими засобами до екзистенційних меж (великих руйнувань, масової загибелі) і отримання в результаті цього екзистенційних переваг – світу, який краще довоєнного, хоча б з точки зору однієї зі сторін...

Звернення до мислячих людей світу

Тарас Бебешко: Війна, що її підло розпочав агресор, показала інерційність і повільність практично всіх міжнародних інституцій, системи міжнародного права – сучасної архітектури світу загалом...

Вперед до після перемоги!

Сьогодні у більшості українців накопичилося безліч припущень, які свідчать про неадекватні стратегічні уявлення. У чому смисл війни Росії проти України? Не вказуваний в російській пропаганді смисл, не той, який ми проговорюємо в українській пропаганді, а дійсний? Чому ми думаємо, що українці можуть стояти на смерть за свій смисл війни, а росіяни не можуть стояти на смерть за свій смисл війни, хай би навіть Росії довелося зазнати повного краху чи знищити разом з собою весь світ? Чому ми думаємо, що воювати можна лише з високим моральним духом? Хіба смертельна агонія дає меншу мотивацію у війні, ніж високий моральний дух? Чому ми думаємо, шо допомога Заходу означає, що він зацікавлений у швидкій перемозі України? Що з того, яку допомогу нам надають і як це роблять, про це не свідчить? Україна опиняється у моделі війни не на виснаження, а на повне знищення: величезні руйнування та масові жертви українців в обмін на мінімально-достатні фінансування, гуманітарну допомогу та постачання зброї та боєприпасів з боку Заходу – і так довго, дуже довго...