14 листопада 2017, 10:23

СТАРІ СЮЖЕТИ УКРАЇНИ НА ТЛІ ЇЇ ДЕМОГРАФІЇ

Розмови на тему демографії та геноциду уникають навіть тоді, коли мають факти і докази. Надто вже неоднозначною вона є. Водночас цю тему потрібно обговорювати не стільки на рівні фактів, скільки на рівні тих сюжетів, що ведуть до нинішніх демографічних проблем.

Депопуляція в Україні

Головна причина важливості цього питання в тому, що воно є засадничим для України, яка є Фронтирною країною, затиснутою між різними цивілізаціями (католицькою, протестантською, російською православною та ісламською).

Ці цивілізації тиснуть на Україну в усіх сферах, спричиняючи ментальні, економічні, соціальні та політичні розломи, які в свою чергу призводять до зовнішніх воєн, внутрішніх громадянських воєн та революцій – як в сусідніх країнах, так і власне в Україні.

Всі ці процеси періодично підривали позитивну демографію України, але зрештою країна відновлювала демографічне зростання.

Водночас в 1993 році Україна потрапила у "демографічну яму", з якої вибратися не може вже впродовж 24 років. Це найтриваліша в новітній українській історії "демографічна яма". Ні Перша світова війна, ні Революція 1917 та громадянська війна, ні Голодомор-1933, ні Друга світова війна не призводили до таких катастрофічних наслідків.

Україна потрапила в "геополітичну пастку" домагань сусідніх цивілізацій вкупі з надзвичайно низьким рівнем та якістю мотивацій власного правлячого класу, які не дозволяють постати українському середньому класу та відновити найголовніше для української громади в плані демографічного зростання – позитивну перспективу майбутнього.

Цю останню обставину – домінування мотивацій правлячого класу до збагачення, владного самоствердження за рахунок приниження громади та уникнення відповідальності – можна також назвати "мотиваційною пасткою" України. Причому це не просто наслідок глобального суспільства споживання, а пастка правлячого класу, який має приймати рішення щодо ідеології та мотиваційних настанов свого суспільства.

Отже сьогодні в демографічній ситуації в Україні існують негативні такі процеси: 1) відмова від народження дітей; 2) трудова еміграція у більш багату і комфортну Європу; 3) прямий геноцид, а також етноцид та ідентоцид російського імперського режиму; 4) олігархічне здирництво та корупція чиновників, що призводить до падіння рівня життя і, внаслідок цього, підвищеної смертності через хвороби, неналежне медичне обслуговування, погане харчування тощо.

Народжуваність знижується через негативну перспективу та домінування споживацьких цінностей, еміграція зростає через недовіру до власного правлячого класу та через страх перед імперським російським режимом, а геноцид завжди є наслідком геополітичних розривів між цивілізаціями, у які час від часу потрапляє Україна.

Тобто нинішня російсько-українська війна як геноцид українців не є домаганням Росії до України самої по собі – це покарання Росії за геополітичний вибір України.

Нинішнє здирництво щодо українців з боку олігархів та вичавлювання українців за кордон владною економічною політикою не є геноцидом як таким. Це інше явище – примітивність мотивацій збагачення та владарювання породжує приниження українців з боку багатіїв та владоможців, бо вони вважають громадян лохами та бидлом, які неспроможні покарати їх за це. Тобто українців вбиває не так економіка, як приниження.

В статті Лідії Ткаченко, кандидата економічних наук, провідного наукового співробітника Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України "Три вершники демографічного апокаліпсиса. Основні тренди в Україні" говориться наступне.

"До 2050 р. чисельність населення в Україні зменшиться на 5,5 млн чол., за прогнозом Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України.

При цьому чисельність людей трудоактивного віку (20-59 років) скоротиться на 6,6 млн, тоді як кількість людей у віці 60 років і старше збільшиться на 2,6 млн., а їх частка в населенні (рівень старіння) зросте до 33%. Співвідношення вікових контингентів трудоактивного (20-59 років) і пенсійного віку (60 років і старше) зменшиться з нинішніх 2,6 до 2 на початку 2030-х і до 1,5 наприкінці прогнозованого періоду."

Отже, якщо нічого не робити, населення України продовжуватиме вимирати, еміграція продовжить зростати, олігархи продовжуватимуть жиріти, відновлюючи втрачене від війни та кризи, влада продовжуватиме знущатися над громадянами, не створюючи ані позитивної перспективи, ані прийнятного теперішнього життя.

Радикальна постановка питання про стратегії та сюжети

Давайте поставимо питання радикально. Чи можливо якось відвернути негативний прогноз науковців, який вище було приведено?

Радикальна постановка питання означає, що якщо ми хочемо демографічного приросту суспільства, нас не має цікавити ані цілісність країни, ані виживання чи збагачення правлячого класу, ані жертви громадян, якщо вони будуть менші за цей негативний прогноз.

Як нам зупинити демографічне виродження та поновити демографічне зростання? Як нам зупинити економічне падіння та економічну залежність і поновити незалежний багатомірний розвиток? Це дві основні проблеми цивілізаційного підходу.

За великим рахунком Україна сьогодні все ще намагається реалізувати стратегії ХХ століття. Чи готова була Україна відбутися як незалежна країна протягом ХХ століття? Чому проекти Гітлера та Сталіна виявилися потужнішими, хоча теж програли в цивілізаційному плані?

Відповідь одна – всі ці проекти пропонували спрощені цивілізаційні стратегії: розвиток та експансія шляхом простої соціальної структури.

Прихід до влади будь-якої з ідеологій означає лише початок її цивілізаційного випробування. Це цивілізаційне випробування означає необхідність побудувати складний соціальний світ, де будуть капіталісти, робітники, селяни, інтелігенція, щодо яких держава має здійснювати несмертельний і нерепресивний солідарний примус, мета якого – суспільна рівновага та економіко-політичний та соціо-культурний розвиток.

Обидві системи – хоч комуно-соціалістична, хоч націонал-соціалістична – здійснили спрощення соціальної структури. Сталін позбавився аристократів, капіталістів, багатого селянства, духовенства та значної частини інтелігенції (зокрема національних республік). Гітлер позбавився представників різних націй, яких він вважав недолюдьми. Обидва вони побавилися партійного плюралізму та інших демократичних інститутів.

Але мені дуже не подобається таке бачення ХХ століття, коли головними лиходіями виставляються лише Сталін та Гітлер. На них дуже зручно звалити всю провину, щоб не говорити про участь народів центрально-східної Європи у знищенні євреїв чи про знищення поляків українцями.

Давайте змоделюємо альтернативну історію ХХ століття для України.

Припустимо Коновалець спрямував би січових стрільців не на повстання проти Скоропадського, а на його підтримку. Припустимо, Петлюра не воював би проти Скоропадського, а вони разом створили би Директорію. Припустимо Україна змогла б відбитися від більшовиків, не ввійшла б у склад СРСР, і за підтримки Німеччини здобула б незалежність і відвоювала би Галичину чи принаймні Волинь у поляків. Німеччина все одно б програла Першу світову війну. І Друга світова війна все одно була б.

Але що було б тоді в Україні між Першою та Другою світовими війнами?

В Україні тоді були б націонал-соціалістичні організації, які би породили в тому чи іншому вигляді домінування шовінізму. Волинська трагедія сталася б на декілька років раніше. Україна ввійшла би в союз з соціал-націоналістами Німеччини і воювала би проти СРСР. СРСР у війні би не переміг, а Польща, Україна та Білорусь були би окуповані Німеччиною. Британці разом з США змушені були б набагато довше звільняти Європу від націонал-соціалістів і карати колабораціоністів в Польщі, Україні та Білорусі. А якби ядерна зброя з'явилася у Німеччини теж в 1945, так само як і в США, то ми мали невідвойовані у Німеччини окуповані території як фіксовану структуру світу через так зване "ядерне стримування".

В такому світі Україна би звільнялася від німецької окупації так само довго, як і від СРСР – аж до кінця ХХ століття. І не факт, що стан України в тоталітарній Німеччині був би кращий на момент звільнення, ніж в СРСР на момент звільнення. Тоталітарні режими породжують однаковий державний монополізм, руйнують середній клас, знищують інтелектуальні засади країни.

Ми не хочемо знати таку альтернативну історію, бо вона занадто болюча для нас. Але це і є та модель історії, яка побудована на спрощених уявленнях тогочасних націоналістично орієнтованих українців. Націоналізм нам досі здається привабливим тільки тому, що всього цього не сталося.

З іншого боку, анархізм чи отаманщина нам здаються привабливими, тому що ці сюжети нам видаються незавершеними. Так само і сюжет гетьманщини нам здається привабливим, хоч його зараз і немає кому дограти.

Це все старі прості сюжети, прості відповіді, прості стратегії.

Базова проблема України полягає у наступному. Україна як Фронтирна країна має надзвичайно складну геополітичну ситуацію, існувати в якій можливо лише завдяки багаторівневій стратегій та завдяки складній соціальній структурі, завдяки власному розвитку науки і технології та завдяки власній інноваційній культурі. Водночас близькість мислення до землі як найбільш цінного ресурсу постійно зумовлює спрощення – громада постійно намагається обрати прості ідеології, прості стратегії, прості соціальні структури.

Давайте подивимось на відповіді і прості підходи в Україні сьогодні як на проекції її підходів у ХХ столітті.

Широкомасштабна війна з Росією, яка з невеликою імовірністю дозволить відвоювати окуповані території. Але, з найбільшою імовірністю, вона дасть шанс націоналістам встановити спрощену національну структуру суспільства, де домінуватимуть етнічні українці. Безліч російськомовних українців будуть знищені чи деморалізовані. Це призведе до закріплення нинішніх та до появи нових територіальних втрат України, до втрати соціальної енергетики ти відкине країну на багато років назад. Моя оцінка втрат – 100-200 тисяч життів українців.

Війна проти олігархів та корупціонерів, яка одразу ж перетвориться у громадянську війну серед українців. Ця війна з невеликою імовірністю дозволить позбутися наявних олігархів, але нові олігархи знову відродяться через 5-10 років. Ця війна з великою імовірністю дозволить започаткувати розвиток середнього класу, але він буде дуже слабкий економічно, з маловираженою і спрощеною громадянською та політичною позицією. Причому громадянська війна може відбуватися в різних формах -міжрегіональних конфліктів, атентату з боку громади чи репресій з боку влади. Також дуже велика ймовірність розколу України та потрапляння Південно-Східної її частини під протекторат Росії, а Західної та Центральної України під протекторат ЄС. Моя оцінка втрат – 50-100 тисяч життів українців.

Радикальна інтеграція в Європу. Цей процес з невеликою імовірністю дозволить відновити економічний розвиток, але боргові зобов'язання держави, неконкуренність олігархічного бізнесу та слабкість українського середнього класу з великою імовірністю призведе до європейського колоніалізму України з високим рівнем державного патерналізму. Наукова оцінка втрат (дивіться вище) – 5,5 мільйонів українців (це і є, власне, ціна за проект європейської інтеграції України).

Націоналізм як сепарація соціальної структури України без зовнішньої війни та без антиолігархічної громадянської війни. Цей процес з невеликою імовірністю призводить до українізації та розвитку культури, оскільки відкидання однієї культури не означає автоматично покращення іншої, радше навпаки. Цей процес з великою імовірністю призведе до територіального розколу країни, до міжнаціональної ворожнечі та до соціальних втрат. Моя оцінка втрат – еміграція російськомовних українців рахуватиметься на мільйони.

Війна з Росією у довгостроковій перспективі відвертає демографічні втрати лише тоді, коли вона переможна. Антиолігархічна громадянська війна і навіть розкол України не відвертає демографічних втрат. Інтеграція в Європу не тільки не відвертає демографічних втрат, але і зменшує населення через міграцію до Європи. Націоналізм не тільки не відвертає демографічних втрат, але і зменшує населення через міграцію до Росії.

Водночас на поставлені прості питання про позитивну демографію є доволі непроста відповідь.

Фронтирна країна не може дозволити собі спрощені стратегії. Політики фронтирної країни не можуть собі дозволити прості мотивації чи спрощену соціальну структуру. Громадяни не можуть дозволити спокусу простими виходами з непростої ситуації – типу атентату, націоналізму чи європейської інтеграції. Війна з Росією має бути набагато складніша, ніж навіть та, яку вона запропонувала Україні як гібридну. На всяку гібридну війну можна відповісти війною цивілізацій.

Україна може відбутися як цивілізація з багаторівневою стратегією-ідеологією, зі складною соціальною структурою, зі складною системою розподілу владних повноважень між центром та місцевою владою, якщо все це не спрощувати.

Ніяка Європа і ніяка Росія нам більше не допоможуть. Ніякі війни без складних стратегій та програм нам нічого не дадуть. Україні потрібно самій вчитися і будувати власну цивілізацію. Для цього варто мати мужність – перед лицем вічності та всієї людності.

Українські олігархи дограють сьогодні передреволюційний 1917 року сюжет (і вони дограються). Українські соціалісти намагаються відновити сюжет СРСР, який хоч і маргіналізований, але все ще комусь цікавий (цей сюжет не буде основним). Українські націоналісти намагаються завершити свій сюжет ХХ століття, кривавий, але позірно героїчний (Боже, збережи нас від такого сюжету знову). Український правлячий клас не знайшов нічого кращого, ніж здати власну постановку чужому режисеру – Європі, але там теж лишилися лише старі сюжети.

Україні не потрібно догравати старі сюжети. В тих старих сюжетах у України немає власного незалежного і позитивного майбутнього. Україні потрібен новий цивілізаційний сюжет, більш складний і цікавий, ніж у оточуючих її цивілізацій. Тобто Україні потрібні більш складніші стратегії, ніж ті, які вона намагалася реалізувати протягом ХХ століття.

Нічого нездійсненного в цьому немає. Складна стратегія всього лише означає, що ми маємо толерувати власних інтелектуалів, створювати та впроваджувати складні (багатовимірні, багаторівневі) економіко-політичні та соціо-культурні теорії. Нам потрібні державні діячі, а не лише політики. Нам потрібні герої перемог, а не герої поразок.

Найоптимальніший вихід для України це нова цивілізація, передмовою до якої має стати Нова Конституція, що побудована, з одного боку, на Суспільній Угоді, де на рівні нових правил передбачається неможливість олігархічного здирництва, монополістичного збагачення, чиновно-корупційного приниження громадян, а, з іншого боку, на соціальних та технологічних інноваціях.

Конституанта – лише перший крок в складному процесі побудови української цивілізації. Але навіть цей перший крок нам зробити дуже важко. Легше сподіватися на прості рішення.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Катастрофа

Наша катастрофа має внутрішні причини, війна лише каталізувала кризу до катастрофи. Зазвичай ніхто не може підготуватись до катастрофи незмінним, бо це буде лише агонія: помреш стомленим...

Незвичайний панегірик на 33-тю річницю незалежності України

Вже – 33, це вік Христа на хресті і Його причастя духу. Так і ми в 33 на хресті, бо розпинають. Може й нам – пора до духу? Але чи готові ми до духу з душами, обтяженими неволею у країні, яка і досі не стала незалежною? Оголошення незалежності країни – це лише оголошення постколоніального статусу...

Що таке поразка?

З Древньої Греції через Корнелія Тацита, потім через міністра МЗС Італії часів Муссоліні Галеаццо Чано і в класичному її вигляді у Джона Кеннеді прийшла до нас відома фраза: "У перемоги сто батьків, а поразка – сирота"...

Як ми уявляєм перемогу?

Недавно один дуже віруючий у перемогу звинуватив мене в тому, що я не вірю в перемогу. Більшість думає, що уявлення про перемогу у всіх однакові...

Момент істини

1. Ми не витримуємо ліберальний шлях в Україні. Не дивлячись на війну, ми досі не воюємо ні за свободу, ні за вольності, ні за волю. Ми воюємо за націю, за своє, за своїх...

Правила катастрофи

Якщо ти живеш просто, то будь-яка складна угода для тебе кабальна. У складному світі будь-яка локальна війна є війна глобальна. Нагромадження простих рішень у складному світі веде до краху...