Чи існує межа державного контролю? Питання Данилу Гетманцеву

Данило Гетманцев уже кілька років визначає правила гри для українського бізнесу. Одні вважають його головним борцем із тіньовою економікою. Інші – символом дедалі більшого державного контролю.

Саме тому, коли мені випала можливість поставити йому запитання на форумі "Відновлення України: євроінтеграція та інституційні реформи" (організований об'єднанням "Українська Рада Бізнесу"), я вирішила говорити не про конкретний податок і не про окрему реформу. Я поставила значно простіше питання: чи існує межа, після якої нові інструменти державного контролю вже не виводять економіку з тіні, а запускають зворотний процес?

Відповіді я не отримала.

Бухгалтер і юрист заходять по черзі

Я займаюся бізнесом понад двадцять років. У 2023 році, зокрема, заснувала на Закарпатті завод з виробництва натурального сидру Monbar. І в мене є власна "традиція", яку я не обирала.

Я тільки починаю думати про новий продукт чи домовлятись про вихід на нові ринки.

І тут до кабінету заходить бухгалтер:

- Змінили правила обліку акцизної продукції. Треба переробляти документи і оновлювати звітність.

Через пару днів пише юрист:

- Вийшли зміни до законодавства. Треба оновити договори, внутрішні документи й привести все у відповідність.

В ці моменти я розумію: цього місяця ми не думаємо про розвиток. Ми працюємо з черговими змінами в регуляціях.

І так по колу, кілька раз на рік

Я не проти правил. Бізнес не може існувати без них. Але правила теж мають свою ціну. І моє питання було саме про те, чи рахує держава цю ціну.

Формально в кожного нововведення шляхетна мета: боротьба з ухиленням від податків, прозорий ринок, наповнений бюджет. Але поки підприємство перебудовує процеси під чергові вимоги, воно не виробляє більше продукції, не створює нових робочих місць і не виходить на нові ринки. А отже, фізично не може платити більше податків. Час підприємця – це нові продукти, нові робочі місця й нові надходження до бюджету. Якщо цей час іде на папери, його вже не можна витратити на розвиток.

В Україні взагалі дивна традиція. Якщо бізнес знаходить спосіб працювати швидше – держава пише нову інструкцію. Якщо бізнес знаходить спосіб працювати дешевше – держава пише ще дві. Часом складається враження, що український підприємець відкриває не виробництво, а факультет безперервного вивчення нових регуляцій.

Що відповів Данило Гетманцев на питання про межу державного контролю

Данило Гетманцев визнав: баланс потрібен. Але у відповіді він змістив акцент на людський фактор: мовляв, проблема не в законах, а в їх застосуванні. Держава має виховувати податківців і митників, підвищувати їхню професійність, щоб вони тиснули не на чесний бізнес, а на реальних порушників.

Це цікава відповідь. Але – не на моє питання.

Я запитувала не про якість роботи податкового інспектора, а про обсяг державного втручання. Навіть найввічливіший і найпрофесійніший чиновник, діючи чітко в межах надміру бюрократизованого закону, все одно зв'язує бізнесу руки.

Мені здалося важливим ще одне. Під час форуму Данило Гетманцев сам назвав окремі критерії "антидроблення" бізнесу дискусійними. Це означає, що навіть на рівні державної політики межі допустимого контролю ще шукають.

Ще сто років тому Людвіг фон Мізес і Фрідріх Гаєк попереджали про одну закономірність: кожне нове регулювання породжує нові витрати для бізнесу. А нові витрати майже завжди породжують нові способи їх уникати – не зі злого умислу, а заради виживання. Держава у відповідь створює ще більше контролю. Так запускається спіраль, з якої важко вийти.



Бюджет росте. То навіщо ще один інструмент контролю?

У підприємців проста логіка. Якщо працювати легально дешевше, швидше й безпечніше, ніж у тіні, – більшість обере законний шлях. Якщо ж легальна робота з кожним місяцем стає складнішою й ризикованішою, бізнес шукає обхідні варіанти. Економіка реагує на стимули, а не на залякування.

Тим часом економіст Михайло Кухар звертає увагу на інше. На його думку, державний бюджет у воєнні роки регулярно перевиконується завдяки міжнародній фінансовій підтримці. Внутрішні надходження при цьому теж зростають. Тож зараз держава не вимушена шукати гроші: вона має ефективно їх використовувати. Цю оцінку можна поділяти або ні, але питання все одно актуальне. Якщо бюджет отримує більше ресурсів, ніж очікувалося, чи варто одночасно постійно розширювати систему контролю над легальним бізнесом?

Під час форуму про це говорили й інші учасники. Представник Української таксомоторної асоціації Андрій Антонюк, акцентував, що держава замість боротьби з тіньовим сектором у 30-40% економіки ускладнює життя саме легальному бізнесу. А представники підакцизної галузі попереджали, що неготовність системи "єАкциз" може взагалі зупинити виробництво вже з листопада. Тобто питання межі контролю – не моя приватна ініціатива. Ця тема актуальна для більшості власників бізнесу.

Два варіанти України

Насправді нам варто дискутувати не про касові апарати, перевірки чи критерії ризиковості, а про модель держави. У нас є два варіанти.

Перший – система, де рушієм розвитку вважається дедалі жорсткіший державний контроль, а кожен підприємець за замовчуванням підозрюваний, поки не доведе інше.

Другий – система, у якій держава довіряє підприємцю в межах закону, контроль є точковим і винятковим, а державні органи виконують сервісну, а не каральну функцію.

Яку країну будуємо після перемоги? Україну, де рушійною силою стане вільне підприємництво, чи державу, де бізнес витрачатиме енергію на виконання чергових правил? Це варто вирішити вже зараз.

Я так і не почула відповіді на своє запитання Данилу Гетманцеву. Можливо, тому, що це питання сьогодні не має простої відповіді. Але саме від неї залежить, яку економіку ми будуємо після війни:

Економіку довіри, де бізнес створює багатство, а держава карає лише тих, хто справді порушує закон?

Чи економіку, де дедалі більше часу підприємці витрачають не на розвиток, а на вивчення нових правил?

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.