Уряд скорочує чиновників у стилі Януковича: чи стане держава меншою?
Уряд оголосив про скорочення близько 5 тисяч посад у державному апараті – і це відбувається на тлі заяв про необхідність знайти $175 млрд на потреби оборони у 2027 році. Проте реальний масштаб проблеми полягає в іншому: навіть під час повномасштабної війни близько 56% усіх публічних видатків України залишаються цивільними. Чи зможе анонсована реформа дійсно зменшити державу, чи ми знову побачимо лише косметичну перестановку крісел?
Новина про те, що прем'єр-міністр анонсував аудит держапарату та скорочення чиновників в Україні, з'явилася у більшості ЗМІ. На перший погляд, рішення логічне та своєчасне. Мінфін оперує тривожними цифрами: дефіцит фінансування оборони критичний, а загальна потреба оборонного сектору на 2027 рік оцінюється у $175 мільярдів, з яких значної частини підтверджених джерел поки немає. Брак коштів на армію – це жорстока реальність.
Проте є парадокс: уряд обіцяє зрізати 5 тисяч чиновників, але в країні зі скороченим населенням понад половину всіх видатків сектору загального державного управління досі спрямовується не на фронт, а на цивільну сферу.
Як людина, яка понад 20 років займається бізнесом, зазначу: без аналізу структури бюджету й конкретних функцій бюрократії оголошена реформа державного управління ризикує залишитися черговою гучною заявою.
5 тисяч з мільйона: кого насправді скорочують?
Почнемо з базової математики. Коли ми запитуємо, скільки чиновників в Україні, слід розрізняти дві різні категорії.
Є державні службовці. Якщо проаналізувати, скільки держслужбовців в Україні, то за офіційною статистикою НАДС їх виявиться близько 155 тисяч.
Але реальний державний апарат значно ширший: це місцеве самоврядування, численні державні фонди, агентції, комунальні установи та регулятори. Загалом це понад мільйон осіб (і сюди не входять медики, вчителі, поліцейські чи військові).
Тому заявлене скорочення 5 тисяч посад – це крапля в морі бюрократичного океану. Понад те, у штатному розписі держорганів роками висять вакантні посади держслужбовців (їх понад 30 тисяч). Уряд може урочисто відзвітувати про скорочення держслужбовців, просто викресливши порожні рядки на папері, без звільнення жодної реальної людини.
44% – оборона, 56% – цивільні видатки
У 2025 році сукупні публічні видатки України (якщо скласти держбюджет у 5,48 трлн грн, місцеві бюджети на 800 млрд грн та Пенсійний фонд на 940 млрд грн, усунувши подвійний рахунок внутрішніх трансфертів) становили близько 6,7 трлн гривень.
З цієї суми:
- Близько 44-45% (3,07 трлн грн) – це безпосередньо видатки на оборону;
- Близько 55-56% – це цивільні видатки держави.
Ці 56% – не лише зарплати чиновників. Сюди входять пенсії, медицина, освіта, соціальні виплати, обслуговування боргу та інфраструктура. Але показовим є інший факт. На початок 2022 року Держстат оцінював населення України у 41,2 млн людей. Зараз демографи оцінюють кількість людей на підконтрольній території у 29-30 мільйонів.
Людей стало на третину менше, а номінальний цивільний апарат і його видатки взагалі не скоротилися. У 2026 році тенденція триває: бюджет України передбачає 4,77 трлн грн видатків, Пенсійний фонд – 1,26 трлн грн, а ресурс місцевих бюджетів – 0,87 трлн грн.
Чи не очевидно, що при 56% цивільних витрат у країні, яка веде війну на виживання, варто провести ревізію цивільного сектору?
"Синдром Януковича": чому скорочення крісел без скорочення функцій – це ілюзія
Намір проводити аудит функцій та усувати дублювання, про який заявляють в уряді, є правильним вектором. Але головне питання – чи переросте це у реальне скасування регуляцій, чи перетвориться на черговий "синдром Януковича"?
Ми це вже проходили. У 2010 році Віктор Янукович гучно розпочав адміністративну реформу. Вона називалася майже так само: "оптимізація системи центральних органів виконавчої влади". Тоді декларували ті самі гасла: "усунення дублювання функцій", "підвищення ефективності" та навіть ставили формально масштабнішу ціль – скорочення чисельності центральних органів щонайменше на 30%. У результаті бюрократія просто перегрупувалася, переназвала відомства і за кілька років повністю відновила свій вплив.
Минуло 16 років, і скорочення чиновників 2026 року ризикує піти за тим самим сценарієм, якщо оптимізувати лише штатні розписи.
Економісти Австрійської школи – Людвіг фон Мізес та Фрідріх Гаєк – давно пояснили цей механізм: скорочувати треба не крісла, а функції держави.
Уявіть ситуацію: існує непотрібний дозвіл чи регуляція, яку раніше видавали 10 чиновників. Якщо після "реформи" залишити одного чиновника, але сам дозвіл не скасувати – втручання держави нікуди не зникне. Навпаки: дозвіл залишиться, але тепер 1 чиновник працюватиме за десятьох, створюючи черги, затримки для бізнесу та нові корупційні ризики. Справжнє скорочення держапарату відбувається лише тоді, коли чиновник зникає разом із непотрібною функцією.
Держава – збитковий бізнесмен
Найкращий приклад залишкових непотрібних функцій – це державний бізнес.
Спільне дослідження ЄБРР та KPMG виявило в Україні 3 718 компаній, де держава володіє часткою понад 25%. І близько 87% із них є неплатоспроможними або збитковими. На додачу в Україні функціонує понад 14 тисяч комунальних підприємств. Армія бюрократів призначає туди директорів, контролює звіти, засідає в наглядових радах і витрачає бюджетні кошти.
Яскравий приклад – "Київміськбуд", де 99,87% належить громаді Києва. Компанія будує житло на продаж, але через фінансові проблеми вже отримала 2,56 млрд грн докапіталізації з бюджету столиці, а Київрада погодила ще до 3 млрд грн докапіталізації на 2027 рік. Загалом – до 5,56 млрд грн коштів платників податків на підтримку комерційного забудовника.
Понад те, утримання цієї мережі з 3 718 державних компаній обходиться платникам податків у колосальні суми. Сукупна державна підтримка держсектору – через прямі бюджетні дотації, пільги, податкові преференції та пільгові кредити – сягає щонайменше 250 мільярдів гривень щороку. Якщо перевести це у щоденний вимір, утримання збиткового державного бізнесу коштує українській економіці 685 мільйонів гривень щодня. Логіка проста: якщо держава нарешті відмовиться від ролі неефективного власника і просто закриє чи приватизує ці об'єкти, економіка України отримуватиме "в плюс" 685 мільйонів гривень кожного дня.
Тож виникає логічне запитання: навіщо державі та містам утримувати тисячі підприємств і регулювати сфери, де чудово працює ринок? Державний бізнес слід приватизувати або ліквідувати, а регуляторні функції – скасувати разом із посадами, які їх обслуговують.
Чого чекати від реформи?
Оцінюючи дефіцит бюджету України 2027 року та розуміючи, скільки грошей не вистачає Україні у 2027 році на безпосереднє фінансування фронту, ми більше не маємо права грати в косметичну оптимізацію держапарату.
Якщо близько 56% усіх публічних видатків країни залишаються цивільними, то саме всередині цього величезного сектору уряд має показати: від яких непотрібних функцій, установа, підприємств і регуляцій держава готова відмовитися вже сьогодні.
Скорочення 5 тисяч посад не врятує бюджет, якщо регуляторна машина продовжить генерувати довідки та контролювати збиткові компанії. Питання полягає не в тому, де знайти чергові мільярди доларів, а в тому, що держава нарешті готова перестати робити.
Адже свобода та економічний розвиток, на відміну від бюрократії, не потребують окремого департаменту, директора і трьох його заступників.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
