Страшна казочка про колобка
Повний апгрейд.
Частина третя.
Сцена п'ята.
Колобок котиться, приспівуючи, лісовою стежкою. Він не помічає, що пейзаж стає впорядкованим, дерева підстрижені, трава місцями підфарбована. З-за кущів за ним спостерігають уважні очі товстих борсуків, у сірому непримітному хутрі, до вух яких вставлені міні-рації. Колобка "ведуть", передаючи один одному його маршрут пересування.
Несподівано Колобок налітає на щось м'яке та руде, і замість звичних колючок в його роті стає повно лисячої шерсті. Колобок затамовує подих аби не наковтатися збудника алергії, а Лисиця, тим часом, міцно стискає його своїми кігтистими лапками, рясно прикрашеними каблучками з діамантами.
- Здрастуй, милий Колобочку! – промовляє Лисиця єлейним голосом.
- Здрасьтє!
- А ну – повторимо, – і Лисиця відкидає Колобка на кілька метрів. – Котися-но на мене ще раз!
Колобок виконує команду. Лисиця знову міцно хапає Колобка і промовляє:
- Здрастуй, милий Колобочку!
- Здрасьтє!
- Ех, знову якось ненатурально! – Лисиця незадоволено піджимає губки, кидає Колобка на землю і починає розглядати своє зображення в люстерці.
- Пані Принцесо Лісу, чи буде ваша ласка дозволити мені рухатися далі?
- Що значить – рухатися далі? Просто так? Звісно, ні. Хочеш взагалі кудись рухатися – мусиш платити. Лісова скарбниця геть порожня! А скоро має бути моя коронація! Я вайлуватим їжачкам уже всі голки дибки поставила. Раніше вони мали щомісячні плани по збиранню податків – з кожної нори, з кожного дупла. Тепер у них уже щоденні плани. І що? Все одно гроші з лісової скарбниці витікають, проїдаються. А скільки йде на утримання пенсіонерів! Ліс-то старіє... А тому платити треба – за все, за все, за все!
"Так, – подумав Колобок. – Вона працює!"
- Пані Принцесо Лісу, на жаль, я не маю навіть кишень, куди б міг покласти гроші. Але можу запропонувати свої послуги в якості консультанта з фінансово-правових питань. Щойно мав честь робити експертизи проектів панів Ведмедя та Вовка.
- І чого ж це ви такі бідні, коли такі розумні?... Ну добре. Є в мене одна ідейка. Лісова скарбниця геть порожня, на їжачків ніякої надії: в норах та дуплах вже й миші суїциднули від голоду. Можна, звісно, увімкнути друкарський верстат і намалювати наших лісових грошенят скільки завгодно. Але я вирішила піти більш цивілізованим шляхом і випустити облігації державного лісового займу. Як думаєш, після вдалої маніпулятивної пропагандистської кампанії – вдасться звірів розвести на таку покупку?
- Маю сумніви, пані Принцесо Лісу... – Колобок відповідає дуже обережно, тому що має досвід спростування авантюристичних ідей інших топів лісу.
Лисиця знов піджала губки.
- Ну добре, Колобок. Я знаю, що ти маєш безпосереднє відношення до якогось недержавного пенсійного фонду. Давай зорганізуй, аби цей фонд викупив усі мої облігації. А я з тобою трошки поділюся... або ні – я тебе просто відпущу і це буде моя велика королівська ласка.
- Пані Принцесо, – Колобок приречено зітхає, оскільки передбачає, що розчарування такої всемогутньої особи буде вартувати йому дорогого. – Інвестування пенсійних накопичень здійснюється відповідно до вимог Закону і передбачає жорстку ди-вер-си-фі-кацію активів. Звісно, напрямки та ліміти інвестування визначає сама компанія з управління активами, набір інструментів для формування інвестиційного портфеля фонду досить широкий, але діяльність КУА суворо регулює все той же Закон.
- Ну що ти верзеш, про який закон мова, якщо я завтра буду королевою?
- Ще в середні віки, пані Принцесо, наші предки відмовилися від абсолютної монархії та перейшли до більш демократичної форми – монархії конституційної, обмеженої.
- Ги-ги, – Лисиця хижо поглядає в бік лісової хащі. – З такою конституцією, як у нас, я згодна і на монархію конституційну. А треба буде – то й заборонимо цю дурну конституцію!
Колобок непомітно задкуючи від Лисиці, продовжує свій спіч:
- Так от щодо ваших облігацій... Набір інструментів для формування інвестиційного портфеля широкий. Дозволено вкладати – і в облігації, і в акції, і в нерухомість, і в банківські депозити, і в дорогоцінні метали. Але ризики потрібно мінімізувати. Тому, за Законом, в цінні папери одного емітента дозволено вкладати лише до п'яти відсотків активів. Усього в облігації, рівно, як і в акції, дозволяється вкладати до сорока відсотків загальної вартості пенсійних активів. І лише якщо ваші цінні папери будуть забезпечені гарантією лісового Кабінету Міністрів...
- Будуть! Будуть! Під мої особисті гарантії!
- Тоді можна використати до половини активів фонду на їхнє придбання, але...
- Ніяких але! Ти з ким розмовляєш, булка ти непатріотична!
-...але кожен управляючий мусить діяти обачливо та розсудливо. Уявіть, що завтра гіперінфляція, як лісова пожежа, почне нищити все навколо. І активи, вкладені в облігації, будуть обезцінені, спалені, а регенерувати вартість недержавного пенсійного фонду зможуть лише ті з них, які вкладені в акції. Не можна так волюнтаристськи ставитися до своїх же підданих похилого віку, пані Принцесо Лісу. Звісно, залишається сподіватися, що цих стареньких і немічних скоро з'їдять. Але ж будувати на цьому державну політику – це якось не шляхетно...
- Ах ти пліснявий пиріжок! – Лисиця кидається в бік Колобка. Той утікає і ховається за пеньком. Лисиця намагається його схопити. Колобок катається по колу, Лисиця бігає за ним. Колобок уперто продовжує виголошувати положення Закону:
- І ще... пані... і ще... Я наголошу!... Інвестиційний портфель фонду, звичайно, складається з різних видів активів – як з інструментів з фіксованим доходом, до яких належать облігації, які ви хочете впарити... пробачте, розмістити... так і з інструментів з непередбачуваним доходом, до яких... належать акції, нерухомість і дорогоцінні метали... Та...
- Ах ти бублик з діркою! – Лисиці вдається подряпати його своїм французьким манікюром.
- Аааа... боляче... та... саме завдяки довгостроковій перспективі роботи фонду інвестиції до об'єктів з нефіксованим доходом – перш за все, акції... мають найбільший потенціал у боротьбі з інфляцією, яку ви, пані Принцесо, так успішно прискорюєте щороку!...
- У-у-у блін прокисший, ось тобі на горіхи! – Лисиця нарешті хапає Колобка, глибоко вгризаючись в його насправді рум'яний бочок. Колобок видирається з її лап та зубів і тікає. Він чимдуж котиться стежиною, більше не співає, а гірко-гірко плаче, тому що йому-таки сильно болить укушений бочок.
- Я боюся такої королеви, я боюся такої королеви... – маленький нещасний Колобок обливається сльозами, широко розмазує їх по обличчю, рясно вкриває доріжку власними крихточками і поспішає до рідних Дідуся і Бабусі, розуміючи, що одному йому в цьому ворожому лісі – страшна небезпека. Така, що не вижити...
(Читайте продовження казки в наступному блозі)
