25 років без Моісея. Частина ІV
В попередній частині про таке: втрата історичного шанса України в 90-х; перемога екстрактивних інститутів над інклюзивними; тяжба Пінчук-Коломойський як ілюстрація до історії про те, з "чого зроблений олігарх".
Основною особливістю 90-х було те, що інституційні реформи сприймалися як заморський продукт. Їх призначення було малорозумілим не тільки пересічними громадянами, але й більшості урядовців та парламентаріїв. Міжнародні фінансові організації з великими зусиллями проштовхували необхідні рішення в уряді та парламенті. Допомагала вирішенню питань тільки економічна скрута, яка дозволяла Світовому Банку тримати процеси реформування на короткому ланцюгу. Він розробляв план реформ з поквартальною розбивкою, а МВФ щоквартально виділяв черговий транш кредитної допомоги, тільки за умов виконання всіх реформаторських пунктів за попередній квартал. Якщо якийсь пункт не виконувався, затримувався черговий транш, відповідно затримувалися виплати бюджетникам та пенсіонерам. Президент тупав ногами, чиновники та депутати виправлялись, реформи рухались далі.
Таким чином, проходила перша спроба втискування інклюзивних інститутів наперекір екстрактивній суті існуючої влади. В суспільстві ще не існувало необхідних страт бенефіціаріїв, які б свідомо розуміли необхідність інституціональних змін та й, відповідно, вміли б захистити їх від реваншистських намірів еліт. Як тільки покращилась експортна кон'юнктура та збільшились бюджетні доходи, реформи були зупинені, як і тісна співпраця з міжнародними організаціями.
Реформаторські зусилля 90-х не пропали дарма. Завдяки їм став швидко розвиватися малий та середній бізнес, збільшились доходи населення, став кількісно зростати середній клас. З'явилася та розширилась прошарки людей, для яких розвиток інклюзивних інститутів став потребою для їх економічного виживання або самореалізації.
Саме ці люди стали бікфордовим шнуром для помаранчевих подій, коли вперше на пострадянських територіях самоорганізація населення змінила політичні еліти. Так, вони не змогли надовго утримати результати перемоги, але отримали неоціненний досвід для подальшого розвитку громадянського суспільства.
В наступній частині про таке: фондовий ринок як індикатор інституційного стану країни; Помаранчева революція як невдала спроба розірвати порочне коло екстрактивних інститутів; генезис громадянського суспільства.
