Душа між териконами
Я щиро співчуваю українцям по суті і за переконаннями, які жили і досі перебувають в половецьких степах Донбасу. Це люди надзвичайно мужні, якою б мовою вони не говорили. Звісно, їм моторошно протистояти орді сепаратистів і дикунству найманців.
Вони мовчки виживають, хто як може, і шалено ображаються, коли ми їх називаємо даунбасівцями або іншими прикрими словами, адже вони справжні патріоти.
Їх порівняно небагато, але вони сіль цієї землі.
Дехто навіть воює в АТО на боці ЗСУ, але більшість не хоче вбивати заплутаних російською відьмою-пропагандою своїх співгромадян.
Коли усе закінчиться (благослови Боже!), саме вони, а не старі олігархічні клани, стануть новою елітою відродженого українського Донбасу.
Українського, бо російським етнічно він не був ніколи! Валієць Х'Юз, як відомо, заснував робоче поселення на цих землях у другій половині 19 століття. Зробив він це, бо англійській короні була потрібна міцна сталь, а вугілля Британії значно поступалося антрациту Донбасу своєю енергоємністю. Тому і сталь в степах східної Украіни була кращою за англійську. А працювали на заводах Х'Юза переважно украінці Слобожанщини і Запоріжжя, які давно знали литійну справу.
Більш російським цей регіон став за часів Сталіна, коли після голодомору, "вождь народів" направив на Донбас армію кримінальників.
Тому сьогодні ми фактично маємо війну нащадків сталінського криміналітету з нащадками Київської Русі, українцями. А це фактично є війна України з її "совєцьким" минулим. Війна не за Сталіно, як майже 40 років називалося місто, а за Донецьк, місто нашої шахтарської слави.
Тому надважливо між териконами Донбасу розшукати справжню українську душу і благословити її на відродження славного промислового краю. І якщо знадобиться, запросити для відбудови якогось нео- Х'Юза, аби не відтворювати старе.
Тож, будьмо терпимі, аби поміж суцільних плевел розшукати на берегах Донця справжні зерна майбутнього!
