Шакал, слуга шакала і ватажок шакалів.
24 роки тому у мене був друг на ім'я Хасан. Йому тоді було всього 30, але всі, як один, називали його Хасан Мусаєвич, бо поважали. Він тоді у Грозному був начальником одного з ЖЕКів, а його батько – муфтієм району. Познайомилися ми на відпочинку в Криму, коли замість "здрастє" він мені у номер прислав великий кульок із сухою чорною ікрою, а я йому у відповідь – ящик пива. Так і зійшлися. Абсолютно різні, але дуже близькі один одному за духом, як це інколи буває. Я блондин, він брюнет. Я католик, він муслим. Я тільки-но закінчив виступати, як боксер, він тільки-но отримав чорний пояс з карате. Я – на останньому курсі журфаку університету, він – на останньому курсі юридичної академії. Я радикал, він філософ. Дружба наша тривала три-чотири роки. Він регулярно надсилав подарунки і писав листи. Ми спілкувалися на релігійні теми і на теми єдиноборств, говорили про роль жінок в сучасному світі і про користь літератури, як тонкої нитки, яка сполучає нації. Нам було цікаво один з одним. Але у 1995 він десь зник і я став діставати відомості про нього лише з випадкових джерел. Начебто він змінив ім'я і осів десь в Туреччині. Дай йому Всевишній здоров'я! Говорили, що він втратив у першу чеченську усю сім'ю і дивом залишився живим.
Ще до розпаду Союзу, у 1990, він мені в серцях говорив:
"Не може бути держави без Бога!
Не може бути міцного шлюбу без батьківського благословення!
Не може Росія жити без війни!
Не може чеченець жити без честі!
Не може українець жити без землі!
Не може бути любові там, де люди п'ють!
Не може бути дружби між левом і шакалом!
і краще, щоб лев загинув, ніж він знюхалися з гієнами. Ваша Україна буде вільною! І наша Ічкерія теж!
Хай допоможе нам Аллах!
Вір, друже, ми з тобою особисто будемо тому свідками! Згадаєш колись Хасана!"
Ну ось я і згадав. Не знаю, чи вчасно... і чи доречно... Просто, за філософією Хасана, Кадиров це не чечен, а його бойовики це не люди. За філософією Хасана Мусаєвича, Кадиров це шакал, слуга шакала і ватажок шакалів.
Бо справжні чечени розуміють нас, українців, як ніхто інший, адже в них так само стріляли кремлівські маріонетки, як і нас сьогодні.
Отже, у безмежний простір я кажу через багато прожитих років:
Спасибі тобі, Хасан!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
