Ігор Смешко Професор, генерал-полковник

Український пост-Мінськ: час починати дипломатичний зондаж

06 жовтня 2020, 23:37

Правильне усвідомлення справжніх національних інтересів своєї держави, оперативне реагування на швидкі зміни у міжнародному середовищі, глибоке розуміння реальних намірів опонентів і союзників – були та залишаються "золотими" правилами переможної військової стратегії та успішної дипломатії.

Класичним прикладом ефективної зовнішньої політики вважається вміла зміна курсу Великої Британії на початку ХІХ сторіччя, коли її головний дипломат, консерватор Джордж Каннінг зрозумів, що підтримка Священного Союзу абсолютних європейських монархій, на чолі з Росією, які оголосили боротьбу проти свободи думки в Європі, не йде на користь його країні.

Маючи ясний і холодний розум, він усвідомив, що у британських інтересах є підтримка боротьби проти абсолютизму і підтримка національно-визвольних рухів у Греції та в Латинській Америці. У 1823 році він оголосив греків-повстанців супротивною стороною у війні проти Османської імперії. Вміло випередивши таким чином російську дипломатію, він на довгі роки забезпечив впливову роль Британії у Східному Середземномор'ї.

Визнавши ж у 1825 році незалежність Мексики, Колумбії та Буенос-Айреса (так тоді називали Аргентину) Джордж Каннінг також надійно гарантував для британського капіталу сильні позиції у цій частині Нового світу та увійшов в історію, як один із засновників модерної англійської дипломатії. Не випадково відомий професор Королівського коледжу Джон П'ю назвав його "носієм факелу нових традицій лібералізму серед Торі", одним з перших неоконсерваторів Британії.

Сьогодні, в часи більш ніж швидких змін на міжнародній арені, саме оперативність є надійним ключем до ефективного зовнішньополітичного курсу будь-якої держави, особливо такої, що знаходиться під перманентною загрозою агресії проти неї. Власне, на наших очах відбуваються кардинальні зміни на нашому, Європейському континенті, усі наслідки яких ще досить важко спрогнозувати.

Втім, наразі вже очевидно, що Мінські домовленості 2014-2015 років фактично вичерпали свій потенціал. Більш того, вони почали працювати прямо на користь Москви. Адже саме ці, сумнозвісні домовленості, на які послаблена Україна була змушена піти під погрозами з боку Росії, фактично створили для Кремля можливість постійно демонструвати свою політичну вагу і бути залученою до загально європейських питань через відомий "Нормандський формат". Причому уникаючи офіційного визнання країною-агресором.

Саме через Мінські домовленості Росія постійно намагається втручатися і в наші внутрішньополітичні справи. Саме завдяки Мінським домовленостям на Київ час від часу здійснюється неприхований тиск з метою виконання їхніх положень, які російська сторона, зі свого боку, схильна відверто ігнорувати. Розпалюючи або пригашуючи вогонь підлої війни на Сході України, Москва – навіть особливо не криючись – намагається примусити Київ до миру на вигідних для себе умовах.

Багато хто справедливо вказує на прив'язку санкцій проти Росії до Мінських домовленостей. Це дійсно так. Зокрема, так було і у 2015-2018 роках. Але сьогодні на політичному календарі завершується вже 2020 рік, і для багатьох країн цивілізованого світу антиросійські санкції з низки відомих причин уже стали частиною їхньої актуальної зовнішньополітичної програми. Тобто, починаючи з 2014 року Росія сама вже наламала стільки геополітичних дров, що Мінські домовленості наразі є вже не чинником для санкцій, а швидше ще одним нагадуванням нехтування Москвою своїх зовнішньополітичних обіцянок.

На тлі втрати режимом Лукашенка внутрішньої та зовнішньої легітимності, продовжувати й надалі переговори у Мінську означатиме остаточне перетворення відповідної дипломатичної діяльності Києва на якійсь химерний фарс. Саме так його очевидно й оцінять у майбутньому історики дипломатії, які щиро намагатимуться розібратися у хитросплетіннях так званого "мінського процесу".

Виникає цілком резонне питання: що ж робити?

Вірогідно, слід почати з нагадування про те, що так звана "криза в і навколо України" – "The crisis in and around Ukraine" за термінологією ОБСЄ, насправді є більш ніж важливим питанням загальноєвропейської безпеки. Вся система якої вперше, після 1945 року, була фактично зруйнована початком у центрі Європи непроголошеної війни Росії проти незалежної України.

Безпеки, яка є неподільною і взаємозалежною – у цьому європейці наочно пересвідчилися під час двох світових воєн ХХ сторіччя. Воєн, що ледве не знищили саму європейську цивілізацію та її спадщину.

Здається, саме життя спонукає сьогодні Україну до зміни діючого курсу.

Очевидно, саме зараз настав час для пошуку іншого або додаткового варіанту переговорного формату або, користуючись сучасною термінологією, – паралельного треку. І розпочинати його, ймовірно, слід не у п'ятизірковому готелі, а в одному з пунктів на українсько-російському державному кордоні під пильним оком спостерігачів від ОБСЄ. Хто знає, можливо це більше спонукатиме учасників перемовин до швидших та змістовніших результатів?...

Учасниками цих переговорів мають стати країни-підписанти відомого Будапештського меморандуму 1994 року, а також Франція і Китай, які також приєднались до його підписантів і, де-юре, також надали Києву гарантії в обмін на його третій у світі ядерний потенціал. А також НАТО, з яким Україна в 1997 році підписала Хартію про особливе партнерство.

Визнаючи європейську вагу Берліну, до багатосторонніх перемовин в оновленому форматі слід було б залучити також Німеччину і Польщу, адже саме Варшава свого часу виступила з пропозицію щодо створення посади спеціального представника ООН з питань України і є давнім партнером нашої держави у стримуванні російської агресії.

У будь-якому разі, зволікати й надалі – означає знову опинитися без жодного адекватного плану у момент, коли буде потрібно діяти. І діяти вчасно, продумано і рішуче. Вочевидь, саме час починати те, що у зовнішній політиці часто називається активним дипломатичним зондажем, тобто – з'ясуванням можливих позицій усіх зазначених сторін. Адже до кінця 2020 року, коли, як нам усім обіцяли, має завершитися "війна на Донбасі" залишається зовсім небагато часу. А що буде, коли цього не станеться?...

Свого часу Джордж Каннінг справедливо зазначав, що "нерішучість і затримка є батьками невдачі" – здається більш ніж слушне нагадування для сучасного керівництва держави та української дипломатії.

powered by lun.ua
Коментарі — 12
Oleh Belokolos _ 12.10.2020 09:12
IP: 109.86.82.---
Ігор Смешко це єдиний на сьогодні політик національного рівня, хто дійсно розбирається в питаннях оборони і міжнародної політики. Що робити з оцими мінськими домовленостями? Чи є в України інші варіанти? Як діяти нашій зовнішній політиці? Читайте...
Светлана Цыренова _ 09.10.2020 22:37
IP: 95.132.51.---
Так, цим важелем потрібно було скористатися відразу. Але і зараз не пізно. Шкода, що Порошенко не зміг прийняти і оцінити Ігоря Петровича Смешка. Олігарх і державник – не сумісно. Але це в минулому.
Тепер як привести цю постать до влади?!Що сказати, щоб люди проснулись?
Mariya Ustymenko _ 08.10.2020 13:50
IP: 176.98.24.---
Log Log,
100% правильная оценка Вами "Петра Киевского-Семиж...ва" из Воронежа.
Oleh Belokolos _ 08.10.2020 10:01
IP: 109.86.82.---
Мабуть, перша в міжнародній політиці, дійсно обґрунтована, виважена і реалістична пропозиція – що саме слід робити Україні, якщо раптом "війна на Донбасі", як нам усім обіцяли, не завершиться до кінця 2020 року. Читайте, будь ласка, уважно...
юлия корниенко _ 08.10.2020 08:05
IP: 93.73.22.---
Aleks Elk:
Та ні, шановний.То Ви особливо не вчитувалися в текст статті.Саме про наслідки цих "угод" він і каже.Але й каже, що тепер робити – саме коли вони привели в нікуди,бо це з початку вже був слабкий хід.Саме тим і цінна ця стаття – вона пряме спрямування до дій – ЩО РОБИТИ.Про що Ваш коментар та на чому він сформований
- не дуже зрозуміло
юлия корниенко _ 08.10.2020 07:55
IP: 93.73.22.---
Дипломат світового рівня.І поради такого експерта в сфері міжнародної політики, оборони та безпеки, як Смешко – безцінні.Якби українці усвідомили свої помилки та привели до влади таких професіоналів, ми би зміцнили економіку, армію та закріпили cвій авторитет серед розвинутих країн світу.Чи не досить вже експериментів? Країна у стані війни.З іншого боку – країну розриває корупція. Коли вже ми зрозуміємо, що кухарка не може керувати державою? Коли почнемо обирати гідних та професійних керівників?
Oleh Belokolos _ 07.10.2020 16:04
IP: 109.86.82.---
Як на мене, Ігор Смешко це єдиний на сьогодні політик національного рівня, хто дійсно розбирається в питаннях оборони і міжнародної політики, включаючи проблематику стратегічної стабільності, глибоко розуміє усі аспекти зовнішньої політики України та добре орієнтується в сучасних економічних тенденціях...
Mike Olexandriv _ 07.10.2020 15:30
IP: 185.138.231.---
Слушна стаття. Україні ніхто не заважає нагадувати світу про Будапештський меморандум. Як бачимо, санкції мало до чого змушують Росію. І тому в української дипломатії розв'язані руки. Потрібна лише політична воля. А чи є вона у Зеленського? Ось у чому питання.
Віктор Совщак _ 07.10.2020 14:20
IP: 188.163.12.---
Що повинна робити в такій ситуації Україна? Одини до одного, як зараз поступає Зеленський-- робити вигляд з розумним обличчям... І вірити, що закордон всетаки наважиться сказати елементарне Ті, хто хоче застосувати силу, той дурний... Йому треба до лікаря чи психолога
Віктор Совщак _ 07.10.2020 14:17
IP: 188.163.12.---
Втім, наразі вже очевидно, що Мінські домовленості 2014-2015 років фактично вичерпали свій потенціал...Автор, зрозуміло, публічна людина, і з політики поки не збирається йти, вимущений вжити "наразі очевидно"... Для мене, пенсіонера, але який слідкує за полтіикою, було зрозуміло що Донбас, це гра...Закордону...Росія собі хоче виграти, а Захід – собі... Та біда для них в тому, що силу застосовувати не можна...Ось і зявилося, я називаю це словоблудіє, ... Кажуть скрізь, закордон перш за все, що треба так, потім іначе, а можливо потім чи зараз... Вживають десятки всяких слів...Хоча суть проста... Порушена цілісність України... Державні кордони України визнані всіма в. т.ч. і Росією... Ну зберіться десь на Канарах, і скажіть – Володя, це не сучасні методи захвату території... А ні? Чому? Бо гроші... і такі великі, що навть думати про Донбас страшно, а не то щось вирішувати...
Aleks Elk _ 07.10.2020 12:32
IP: 37.73.162.---
Если автор читал минские соглашения от 12 февраля 2015 года, то он должен знать, что Россия ни коим образом не привязана к ним как участник конфликта. В этих соглашениях упоминаются Украина и ордло. То есть изначально украинская власть в этих соглашениях заняла капитулянскую позицию. Но и самое главное – минские соглашения полностью противоречат Конституции Украины. Пока ВСУ не выйдут на российско – украинскую границу, мира не будет. Не стоит тешить себя иллюзиями, что переговорами можно добиться возвращения оккупированных территорий. Власти Хорватии и Азербайджана это усвоили, а до украинской власти это пока не доходит.
Log Log _ 07.10.2020 08:51
IP: 178.133.240.---
Петро Киевский – безмозглый дебил Унитаз Семижопов из Воронежской области
Непонятно у автора
О, "сосиська" научилась писать "непонятно", но от этого его бредятина не стала ближе
к тестам на русском языке. "У автора" ни к селу ни к городу.
Безграмотная скотина пытается загримироваться украинцем, но как шило из мешка
торчит тупая рожа потомка гитлеровских оккупантов.
Запердоленко, ты такой же "Петро", как и "Киевский". Пошел вон.
Зеленський62 Україна та Європа1122 Корупція1413 Aтака Путіна1279 Свобода слова578
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter