ЧОМУ КОНСТИТУЦІЙНИЙ ДОГОВІР
Коли вичерпуються механізми мирного діалогу та дискусії, коли в якості аргументів сторони використовують силу та репресії, часовий цейтнот вимагає прийняття непростих, нестандартних рішень, які здатні перезапустити владну систему.
Не можна вести дискусії про майбутнє держави, при цьому нічого не роблячи. Заяви без дій, потрясіння повітря та медіапростору не задовольняють сьогодні суспільство.
Формальне запровадження тексту Конституції 2004 року не вирішує проблему, а збереження існуючого стану речей може призвести до нового суспільного вибуху.
Вкотре наголошую, – сьогодні потрібно добровільно виробити матрицю взаємин у форматі парламентсько-президентської республіки, задля ефективного використання цієї форми правління, з метою виходу з кризи та відпрацювання алгоритму майбутнього розвитку країни.
Можна скільки завгодно написати планів на п'ятирічку та провести круглих столів з розмовами "про життя", але всі вони не матимуть ніякого продовження, якщо сторони політичного процесу не погодяться розділити між собою відповідальність та не визначать суть та обсяг зобов'язань. Власне мусимо перестати імітувати бурхливу діяльність, а розпочати справжній процес перемовин.
Договороздатність виникає тоді, коли є зобов'язання і ці зобов'язання виконуються. І ці зобов'язання мають стати результатом відкритого діалогу, а не кулуарних домовленостей.
Публічність та відкритість позицій щодо зобов'язань сторін переговорів є гарантією того, що їх мають дотримуватися та виконувати.
Публічність зобов'язань дозволяє громадянському суспільству вступити у процес врегулювання в якості суб'єкта, а головне – створити механізми контролю за виконанням гарантійної частини конституційного (чи навіть його суспільного) договору. Це "точка входу" громадянського суспільства у політичний діалог та в конституційний процес загалом.
Тому алгоритм простий: 1) досягнення договороспроможності; 2) проводяться відкриті публічні переговори, де представлені три сторони (влада, опозиція та громадянське суспільство); 3) за наслідками переговорів сторони беруть на себе чітко зафіксовані зобов'язання по цілому ряду позицій та визначаються із термінами їх виконання.
У загальному підсумку ми виходимо на Конституційний договір, як єдино прийнятну, в існуючих умовах, форму фіксації політико-правового консенсусу, як контур нового суспільного договору в державі.
З точки зору саме змісту і природи конституційного права ми маємо отримати такий документ, що повною мірою дає можливість подолання суспільно-політичної кризи та відкриває нову перспективу розвитку країни. Україні потрібні новий формат політики і політиків.
Конституційний договір не може обмежувати дії Конституції України, а лише регулює головні засади подальшого поступу на найближчу перспективу, поки не буде сформовано на чесних транспарентних виборах за справедливою виборчою системою, власне новий вільно обраний парламент та, відповідно – коаліційний уряд, обрано президента, органи місцевого самоврядування.
Перефразовуючи класиків, маємо зазначити, що в історичній перспективі, нинішня криза – це нагода зробити рішучий поворот від посткомунізму у бік справжнього сталого розвитку, справедливої та соціальної держави, де вільно живуть вільні люди; держави, де людям не доведеться знову виходити на вулицю, щоб забезпечити своє право на владу як народу.
Вкотре повторюю, альтернативи Конституційному договору вже не має!
Докладно по суті Конституційного договору читайте тут –
http://www.pravda.com.ua/columns/2014/02/7/7013001/
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
