18 лютого 2017, 19:30

Кремль ответил Мюнхену как инфант

В то время, когда на Мюнхенской конференции по безопасности Россия рассматривается как угроза не только для Украины, но и для Европы в целом, Кремль предлагает признавать паспорта "ДНР/ЛНР".

То есть, это все, что может предложить Россия в качестве ответа. Это яркий пример того, как Россия за последние три года превратилась (причем, добровольно, по собственной инициативе) из если не мирового игрока, то регионального лидера точно, в инфанта (от слова инфантилизм). Донбасизация внешней политики РФ – это и есть признак инфантильности развития самой РФ. Вместо современной экономики – игры в "русский мир", а де-факто – его разрушение.

Поэтому история с признанием Россией паспортов "ДНР/ЛНР" – это не про внешнюю, а про внутреннюю политику РФ (Кремль, видимо, уже начал готовиться к выборам в 2018 году). В эту лабуду (субъектность этих псевдообразований без участия и создания Россией там искусственного конфликта, для которого в Украине не было никаких причин) может верить только часть путинского "консервативно большинства".

Красивого выхода для России из развязанной ею же войны на Донбассе – нет. Кремль с целью затягивания выполнения Минских соглашений может инициировать какие угодно бредовые инициативы, типа признания паспортов в самообразованиях, псевдовыборы в 2014 году в которых не признала сама РФ. От этого более привлекательные варианты для России не появятся.

Политика РФ, начиная с 2014 года, – это все одноразовая политика, военный взлом, не переводимый в гео/политический результат. Другого варианта, кроме как убрать своих военных и свои войска, и понести ответственность за разрушения и гибель около 10 тысяч человек на Донбассе, для России нет, и не будет.

Ну а боевикам в "ДНР/ЛНР" не стоит обольщаться. Люди, инфицированные кровью, оружием, идеями сепаратизма (не говоря о том, что они участники и свидетели преступлений), – это проблема для России, а не Украины. Война на Донбассе – это никакой не сепаратизм, а военная агрессия России, шифрующаяся под сепаратизм. В Украине, в отличие от РФ, нет реальных предпосылок для сепаратизма. Кремль занимается пропагандой и созданием того, что является реальной угрозой для самой РФ.

Что касается мирных граждан оккупированных территорий, то их в очередной раз делают заложниками ситуации. Мы помним заявление Владимира Путина о том, что "российские военные будут за спинами женщин и детей". Это длится уже третий год.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про "вхідні дані" нового переговорного раунду

Багатосторонні заяви щодо умов, вимог, учасників переговорів свідчать не стільки про "мирний момент", скільки про те, що "вхідні дані" можливого наступного раунду переговорів дещо змінились...

"Король говорить", або "Схаменися, Фавн"

В якомусь сенсі візит британського монарха до США, точніше, стиль публічної розмови короля Чарльза ІІІ, зверненого, перш за вса, до президента Дональда Трампа та американського істеблішменту, можна вважати новим етапом вибудовування взаємовідносин Європи та США...

Поліцентричний пострадянський простір

Колись давно, коли в Кремлі ще не розглядався план повномасштабного вторгнення в Україну та розхитування західних альянсів як єдино можливий, Володимир Путін озвучив три варіанти політичних систем на пострадянському просторі з погляду без/перспективності держав...

Про вихід із ''геополітичного блуду", що можливий лише після зупинки війни РФ

Одна відома людина якось написала про іншу відому людину: "Підошви його черевиків грузнули у трясині буденного життя, а думки обіймали весь світ, деміургом якого він був"...

Галоклін

Днями міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі заявив в інтервʼю, що Росія та Китай є стратегічними партнерами Ірану, і продовжують підтримувати хороші стосунки – політичні, економічні, військові...

Про вичерпність агресивних автократій

Приклад Ірану наочно показав: автократія, орієнтована виключно на силову компоненту/загрозу/шантаж, коли наявність силової компоненти – це не інструмент для досягнення адекватних цілей (наприклад, внутрішньої модернізації чи забезпечення миру у регіоні), рано чи пізно, буде зупинена...