12 квітня 2012, 02:14

Як я і Ахмєтов обламались

Сьогодні ще біля фунікулера я побачила братків у зручних спортивних штанях, які групками випивали водичку і похмуро зиркали на тих, хто на них витріщався. Ближче до офісу СКМ групки братків множились, я злякалась і на всяк випадок дала дитині 20 гривень і детально пояснила, як добратись додому, якщо він раптом залишиться сам в натовпі. Я навіть подумала, що, нарешті, всі заворушились.

Рінат Ахмєтов, напевне, теж так думав. Не дарма ж на площу під'їжджали автобус за автобусом, з них випаковувались плямисті міліціонери і строгими рядочками йшли до місця події. Не дарма ж туди підтягувались оті в спортивних штанях. Ну, бачте: і я, і він обламались – що ж на краще, правда?

Все було, як завжди. Поспілкувалися з тими, кого давно не бачили. Трохи побились, але все так толерантно і організовано. І сміттячко за собою прибрали.

Що ж теж на краще, правда?

Та і будинки ті, що знесені, знаєте, якось нікому не були потрібні. Принаймні, так мало видатися Ахмєтову, коли він бачив, що всі акції на захист Андріївського, що тривають вже п'ять років, були такі дохлі, такі непримітні. Та й зараз: знести будинки – то ж не день роботи, і не два, але ніхто якось не звертав уваги. Ну підганяють техніку, ну і що, в нас же щодня техніка їздить по місту. Ну ламають стіни, ну і що? А зламали – одразу в крик. Як же ми не догледіли! Бо і не дивилися.

Активісти, комуністи, комсомольці і Голодомор

Перші з них прийшли в село Комиші нині Сумської області, а тоді – Харківської губернії, 1918 року. Ті, перші, були дикі і жорстокі. Вони сказали, що вони – комуністи, нова власть, і першим ділом змусили церкву заплатити їм за те, що вони її не закриють...

Ветерани Великої Вітчизняної

Я сиділа в архіві СБУ і читала справу. Справа була товста, по одному вбивству комуніста судили шість чоловік. Всі вони на допитах признавались спокійно і щиро, що вступили в УПА, що ходили на збори (збори?) і читали листівки (нащо?) а потім признавались, що вбили "комуніста", прийшли на вечорниці де він випивав, викликали за хату і вбили а труп кинули в річку Устю...

Тернові хустки – на онучі. Про Голодомор

Вона багато любила розказувати про себе. Про те, як батько її шив чоботи, як вона впала з коня, як ходила до школи, як валили в селі церкву і розкопували могли священників, щоб дістати золоті хрести...

Путін не спить

Є така традиція – проводити паралелі. "От в Росії такого-то року було так", ну і в нас теж має бути, як в Росії того року. Ці всі прогнози зазвичай не збуваються, просто потім той, хто писав, тихо не нагадує, що він був говорив...

В Росії зараз відбувається Майдан

Коли я натрапляю на чергову статтю про те, що Росії скоро кінець, уже навіть не серджуся. Це наш інформаційний фон з ранньої весни. "Зелені чоловічки захопили Крим, Росії скоро кінець", "В Донецьку, Луганську і Харкові зворушення, але не бійтесь, бо Росії скоро кінець"...

Що сьогодні святкуємо?

Не треба святкувати – кажуть деякі, це просто день пам'яті, могло б усе закінчитись абсолютно не так, було страшно, дуже страшно. І досі нічого не закінчилось – додають інші...