ЧИ ПОТРІБНА НАМ ПРАВДА ПРО ГАЗОВІ УГОДИ З РОСІЄЮ 2009-ГО РОКУ?
Проміжне рішення Стокгольмського арбітражу не призвело до серйозного аналізу газових угод України з Росією. Як і в часи Президента Ющенко та в часи Кривавого Президента, українські громадяни не поспішають знати правду про газові угоди. Ця проблема, як і за часів Кривавого Президента, вирішується у спрощеному вигляді – приховане продовжують приховувати, а винуватою є та, хто забезпечила підписання контракту.
Українська громада продовжує задовольнятися простою правдою, яку їй постійно підказують офіційні особи, ЗМІ та залучені експерти.
Тож чи прийшов час для того, щоб дізнатися правду? Чи готова українська громада дізнатися правду? Чи зацікавлений правлячий клас, щоб встановити глибинні причин того, що сталося?
За ці дні ми чули немало односторонніх аналізів. Це ж так спокусливо звинуватити в усьому Юлію Тимошенко, і не шукати хоча б правду, не кажучи вже про те, щоб встановити істину в судовому порядку.
Я запропоную своє неполітичне аналітичне бачення цього конфлікту, який поставив Україну на межу економічного виживання та проблематизував існування України як держави.
Перша основоположна причина програшного і невигідного для України газового контракту з Росією 2009 року це двоїстість виконавчої влади, яка зафіксована в Конституції, і яку нинішній правлячий клас все ще не готовий ліквідувати та унормувати як одну виконавчу владу.
Саме це зумовило ситуацію, коли домовлялися по газу два Президенти – Ющенко та Путін, а заключати контракт поїхала Прем'єр-міністр Тимошенко з Путіним. Саме конфлікт Ющенко та Тимошенко за виконавчі повноваження, з одного боку, та персональний конфлікт Ющенка та Путіна з іншого боку, призвів до відсутності єдності виконавчої позиції України на переговорах.
Тодішній Голова "Нафтогазу" Дубина опинився між трьома центрами прийняття рішень – Президентом Росії, Президентом України та Прем'єр-міністром України. Відтак він взагалі не міг представляти інтереси своєї державної корпорації. Тобто конфлікт 2008-2009 року мав чотирьохрівневий характер саме через недолугу українську Конституцію.
1-ий рівень – міжнародний (європейський) конфлікт, коли Європа тиснула на Україну та Росію, бо поставки газу були перекриті.
2-ий рівень – конфлікт між Росією та Україною з приводу різних інтересів: Росія бажала геополітичної залежності України та збереження корупційних схем, а Україна хотіла позбавитися і того, і іншого.
3-й рівень – персональні конфлікти: між двома центрами виконавчої влади в Україні – Президентом та Прем'єр-міністром, а також між Президентами України та Росії, де український Президент попередньо зруйнував всяку можливість брати персональну участь у переговорах (Путін просто не бажав з ним говорити).
4-й рівень – конфлікт корпоративної форми організації газового бізнесу ("Газпром" – "Нафтогаз"), яким управляє конфлікт між державами Росією та Україною.
В сухому залишку – Президент України підставляв Прем'єр-міністра під невигідні умови контракту, постійно дистанційно (всередині України) руйнуючи попередні більш вигідні домовленості
Друга не менш основоположна причина – корупційний конфлікт між Росією та Україною, яку досі ніхто ані в Україні, ані в Росії не хоче обговорювати. Корупційний конфлікт означає, що на тлі такого чотирьохрівневого конфлікту існував інший – прихований п'ятий рівень – конфлікт за корупційну ренту.
Традиційно в Україні і в Росії газовий бізнес це корупційний бізнес президентів. Не уникнув цього і Ющенко. Але оскільки пан Президент позірно був чистоплюєм – "ці руки нічого не крали" – то корупційна схема була реалізована через його близьких.
Після Помаранчевої революції народу потрібно було показати якусь боротьбу з корупцією. Для цього була вибрана ліквідація компанії Фірташа "РосУкрЕнерго". Тобто налагоджена корупційна схема, яка діяла декілька років, була зруйнована. Корупція після контракту-2009 стала менш корпоратизованою і менш публічною. І це, між іншим, заслуга Юлії Тимошенко.
На цьому прихованому п'ятому рівні Президент Ющенко зіграв дуже добре: 1) він поставив собі в заслугу ліквідацію публічної корупцію у вигляді "РосУкрЕнерго"; 2) він замкнув непублічний дрібнокорпоратизований корупційний бізнес на своїх рідних, сам ніби лишаючись весь в білому, а враховуючи ту обставину, що наступні президенти покривають попередніх, то і понині він може не дуже хвилюватися; 3) він тим самим підставив Юлію Тимошенко під невигідний контракт як Прем'єр-міністра і уникнув покарання в майбутньому.
Отже ситуація-2009. Європа тисне. Путін тисне. Ющенко тисне, самоусунувшись від президентських функцій. Олігархи з корупційних схем тиснуть. І навіть Парламент тисне.
В ситуації безпрецедентного п'ятирівневого конфлікту і пятисуб'єктного тиску Україна в особі її Прем'єр-міністра була змушена укласти невигідний контракт з Росією.
Наслідки цього контракту були такі ж безрадісні. Його можна було б в будь-який момент заперечити в суді чи взагалі розірвати. Але корупція в Україні продовжувалася, продажність українського правлячого класу на користь Росії продовжувалася. Тому ми надалі мали Харківські угоди, мародерську корупцію та державну зраду режиму Кривавого Президента. Тому ми зараз маємо контрреволюцію і вічну війну з Росією.
Чому зараз невигідно все це розслідувати і сказати українській громаді правду?
Та тому що політичний вплив мають більшість активних учасників цього конфлікту.
Чи можуть нинішні політики, які покривали і прикривали корупцію Віктора Ющенко в газовому контракті 2009-го року, вимагати розслідування?
Чи можуть нинішні керманичі країни, які їздили до Фірташа укладати олігархічний консенсус в 2014-му, вимагати розслідування?
Чи можуть політики, які влаштували олігархічний контрреволюційний переворот в Парламенті в 2016-му, вимагати розслідування?
Чи можуть посадові особи правових органів, які досі уникають розслідування теперішніх і минулих злочинів нинішніх українських олігархів, вимагати розслідування?
Тобто лишається лише один винуватець – нинішній опозиціонер Юлія Тимошенко, на яку за політичною логікою і потрібно повісити всю відповідальність.
Чи була корупційна провина Юлії Тимошенко за цей контракт?
Ні не було. Це довів суд над нею за часів Кривавого Президента. Якби була хоч найменша підозра, вони б накопали. Бо за цим новим менш корупційним контрактом олігархи понесли явні втрати. Суд на Юлією Тимошенко це було суто олігархічне замовлення.
На Юлію Тимошенко повісили "невигідність для держави умов контракту". Але єдиною умовою невигідності умов цього контракт на фундаментальному рівні є недолуга Конституція, олігархічне влаштування бізнесу та державна корупція. Того ж, хто вперше почав все це руйнувати, назвали "мамою корупції". Це такі аберації мстивої політики, яка не знає жалю, не хоче знати правди, несправедлива і безперспективна.
Юлію Тимошенко багато в чому можна звинувачувати. І в переоцінці ідеалів справедливості. І в нехтуванні інтересами середнього класу на посту Прем'єр-міністра, в чому її тоді звинувачували. І в бажанні домовлятися кулуарно з різними суб'єктами української політики. І в позірній публічності для потреб громади, яка почасти зазнає звинувачення в популізмі.
Але цей газовий контракт вперше почав ліквідацію принаймні публічної української корупції на газових схемах. Цей контракт вперше заклав умови майбутнього оскарження і ліквідації невигідних для України умов, що фактично передбачала Тимошенко, але які в логіці нинішньої політичної помсти зовсім не сприймаються ні владою, ні провладними ЗМІ, ні провладними експертами.
Нинішня безпрецедентна брудна кампанія проти опозиції загалом, проти ВО "Батьківщина" зокрема, проти персонально Юлії Тимошенко це свідчення того, що фундаментальні умови газового контракту 2009 року нікуди не поділися. І раз так, то все може повернутися, але вже в інших схемах.
Глибинні причини, що лежать в основі цього контракту, не зліквідовані. Україна просто через міжнародний суд обмежила несправедливі умови контракту. Але Україна досі не зліквідувала причини, що породили ці несправедливі умови. Тому навіть кінцеве рішення Стокгольмського арбітражу не буде перемогою для України.
Саме тому, щоб відвернути українську громаду від дійсних причин газових угод з Росією, їй нав'язують відповідальність Юлії Тимошенко.
Отже Юля в усьому винувата, і не шукайте інших причин. А в ідеалі давайте третій раз її посадимо в тюрму.
Але "в усьому Юля винувата" – це не просто проста правда. Це така спрощена правда, яка зовсім не правда.
Правда складна.
І як нам бути зі складною правдою?
Чи справді українська громада бажає знати спрощену правду?
Адже спрощена правда ображає і того, хто її пропонує, і того, хто в неї вірить. Спрощена правда творить дурість і безпросвітність, вона відбирає у нас перспективу, віддаляє нас від мудрості, і нищить справедливість.
Чи складна правда зовсім не потрібна українській громаді?
