Від уродин Бандери і до Різдва
Кожен рік української Долі розпочинається з уродин Степана Бандери 1 січня. За чотири дні після свого народження його хрещено у церкві Старого Угринова на честь святого первомученика Степана (з гр. stephanos "вінок") – ангела третього дня Різдвяних свят. Різдво для нас, свідомих і сильних українців, – не лише ритуал, пов'язаний зі Святою вечерею. Це прийняття разом із новонародженим Христом філософії Віри "яко зерна гірчиці", з якого "...і нічого не буде для вас неможливого" [Єв. від Мат., с. 28]; Любови "до ближнього", того, хто творить, як самарянин, – добро [Єв. від Луки, с. 90]; Правди, що "визволить вас" і задля якої варто жити: "Я на те уродився і прийшов у світ на те, щоб свідчити Істину", "Суди Господні – правда, всі вони справедливі" [Єв. від Йоана, с. 125, 139; Пс.19, с. 628] і битви зі Злом: "Вогонь прийшов я кинути на землю – і як я прагну, щоб він вже розгорівся [...]. Гадаєте, що я прийшов мир дати на землі?. Ні бо, кажу вам, – але розділ" [Єв. від Луки, с. 94]. У чому співзвучність Бандериного націоналістичного чину, який вшановуємо щорічною першосічневою смолоскипною ходою – вогнями, і щорічного входження Різдва як Віри, Любови, Правди і Боротьби у наш дім?
Степан народився у родині греко-католицького священика Андрія Бандери і Мирослави Глодзинської – доньки священика. Батько не відділяв релігійних переконань від національних, не плів дурниць про різницю між патріотизмом, бо це ніби добре, і націоналізмом, бо це ніби зле, – тому у пору Першої світової війни пішов добровольцем до УГА польовим капеланом. Після поразки повернувся до священичої роботи. 10 липня 1941 року отця Андрія після довгих допитів розстріляли енкаведисти. Незадовго до вбивства отець сказав: "Насильна смерть від більшовицької кулі або від катувань у в'язницях НКВС прискорить мою зустріч зі споконвічним Богом!" [4, с. 12]. Так і сталося. Під час історичного візиту до України Папи Римського Івана Павла II у червні 2001 року його прізвище внесено до списку українських священиків, гідних беатифікації – визнання їх блаженними [2, с. 574].
Степанове трактування Бога випливало з органічного родинного середовища – Господь був Вірою, Любов'ю, Правдою, Боротьбою. Проте найважливіше полягало в самому усвідомленні Божої присутности: "Свідомість, що з нами Бог – це найпевніша і найбільша поміч для нас усіх зокрема для всіх борців і страдників українського визвольного змагання" [1, с. 414]. Саме Господа С. Бандера називає "невичерпним джерелом" людської сили. Національні і людські прагнення до волі та правди мислитель вмотивовує їхньою Божою даністю, волею і призначенням: "Ми хочемо жити у згоді і взаємному шануванні з усіма народами доброї волі. Такі самі права визнаємо за іншими народами, за які боремося для себе. Не хочемо бути ані об'єктом, ані спричинником поневолення, визиску і кривди. Ми боремося активно за волю і правду не тільки тому, що їх потребуємо для себе, але передусім тому, що Бог дав людям ці скарби і такі закони, а основою нашої волі є йти за волею Божою. Такі ідейно-моральні засади не допустять ніколи до того, щоб Україна була спільницею Москви в її протинародному загарбницькому імперіялізмі"[1,с.420].
Поняття Правди і Любови є самим Господом: "Комуністична система запроторила правду до тюрем, концтаборів, загнала її в підпілля, а на її місце поставила фальш і брехню. Але не зуміла вирвати з людської душі розуміння, що таке правда. Туги за нею, бажання її перемогти. Бо правда – це дорога, якою людська душа прямує до Бога. А від цього прямування ніхто і ніщо не відверне людства [...] Так само не згасити большевикам любови ближнього, почуття справедливости та прагнення її тріюмфу. Бо це основні Божі закони для людської спільноти, підвалини взаємин між людьми, які голосом совісти завжди відзиваються в душі" [1, с. 412]. На місце "большевицької правди" прийшла сьогодні "правда" демоліберальна, чи глоболіберальна, що "зверху гарною здається, а всередині повна кісток мертвих і всякої нечисти. Отак і ви: назовні здаєтесь людям справедливі, а всередині ви сповнені лицемірства й беззаконня" [Єв. від Мат., с. 36].
На думку С. Бандери, руйнування християнського світогляду – це знищення визначальних ідеалістичних духових засад українця. Найбільше лихо – у матеріялістичних псевдоцінностях більшовизму, розумій тепер – лібералізму як новітньої прихованої форми тоталітаризму, тоді як "Український світогляд є християнський" – вільний, відкритий і правдивий [1, с. 140].
На суді над убивцем С. Бандери дочка провідника Наталя закінчувала свою промову такими словами: "Мій незабутній батько виховав нас у любові до Бога і України. Він був глибоко віруючим християнином і загинув за Бога та незалежну вільну Україну – за свободу всього світу" [3, с. 215]. Унікальний перегук слів Бандериної доньки зі словами Христового наступника апостола Павла з Послання до галатів: "Христос нас визволив на те, щоб ми були свобідні. Тож стійте і під кормигу рабства не піддавайтеся знову" [Посл., с. 238]. Оце і є краплина з осягнення Різдва Христового. Христос народився! Славімо Його!
Ірина Фаріон
Святе Письмо Старого та Нового Завіту. United Bible Societies, 1991.
1. Бандера Степан. Перспективи української революції. Дрогобич, 1998, 640 с.
2. Бень Анатолій. Батько Баддерів. Київ, 2011, 583 с.
3. Вбивство Степана Бандери. Львів, 1993, 355 с.
4. Цар Ігор. За що ми любимо Бандеру. Львів, 2009, 47 с.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
