Чого насправді хоче Медведчук
Писати про це зараз непопулярно, але я вважаю, що Медведчук а) не стоїть за заворушеннями в Донецькій та Луганській областях; б) він хоче настання миру на сході України. При цьому я і далі вважаю, що він – в) демон української політики.
Поясню чому.
Я відверто не люблю Медведчука. Але він – не фанатик і не зомбі. Він цинічний і не дурний чоловік.
Так, Медведчук – прихильник проросійського курсу України, але він не готовий присвятити все своє життя цій надідеї. Заради неї він не готовий іти в ліс жити як партизан. Або відмовитися від благ, які він досі мав. Або померти в ім'я "Новоросії".
Медведчук – це справжній олігарх, який сповідує відповідний спосіб життя – палаци, приватні літаки, відпочинок у Європі на Сардінії та регулярні відвідини футбольних матчів.
Він любить жити в своє задоволення та не готовий жертвувати заради ідей збройного відокремлення Донбасу своїми особистими преференціями, вдягнути зелений камуфляж і оселитися десь під Донецьком в оточенні напівбожевільних автоматників.
Більше того, кримська історія створила особисто для нього великий дискомфорт.
Як відомо, Медведчук володіє в Криму величезним палацом – тим самим, де він під камери російських пропагандистів приймав у гостях Володимира Путіна.
Мало хто про це знає, але тепер Медведчук фактично не має способу дістатися до свого маєтку на узбережжі Чорного моря. Він не літає рейсовими літаками, а пересувається своїм приватним бізнес-джетом. Але, від моменту анексії Криму, він не може просто сісти в нього та прилетіти до Сімферополя або Бельбека. Чому? Тому що приватний літак Медведчука зареєстрований за кордоном, і якщо він порушить світові приписи заборони на авіасполучення з Кримом, то його літак буде включений до чорного списку, після чого він не зможе літати ним ніде в світі.
З тих самих причин, побоюючись міжнародних санкцій, з Криму, наприклад, іде "Сбербанк России".
Це – лише один епізод. Більше того, навіть якщо Медведчук якимсь дивом потрапить до Криму (чартером російської авіакомпанії, яка не боїться міжнародних санкцій), він змушений проводити час без друзів – ніхто з його київських товаришів просто не прилетить до нього через ті самі проблеми.
Це що стосується наслідків анексії Криму.
Тепер щодо політики. Єдиний капітал Медведчука, який він має – це стосунки з Росією. Це єдине, що він може "продавати" українським політикам. Але в послугах Медведчука є потреба, коли існує діалог між Україною та Росією. Коли є війна, Медведчук нікому не потрібен. Ринку, де був би необхідний його сервіс, не існує.
Далі. Багаторічною амбіцією Медведчука є повернення в українську велику політику. Але аж ніяк не бажання стати лідером самопроголошеного та ніким не визнаного дикунського утворення ДНР або ЛНР, щоб решту життя провести під європейськими санкціями. Бо, повертаємося на початок тексту, Медведчук не є Робін Гудом, він є олігархом. І його мета – не депресивні регіони Донбасу, а вся Україна і можливіть отримати в ній право вето.
Від'єднання Донецької та Луганської областей назавжди знищить попит на проросійських політиків в Україні. Такі, як Медведчук, ніколи не матимуть навіть теоретичних шансів на обрання до парламенту. Бо – банально – не буде території, на якій за них голосуватимуть.
І навпаки – примирення України з Донбасом створить грунт для повернення Медведчука у політику. Йому будуть зобов'язані новий президент та європейські лідери, і в нього буде історія, з якою можна балотуватися на виборах.
Наївно називати Ангелу Меркель агентом Росії після її пропозиції призначити Медведчука посередником. Ангела Меркель – це агент німецького народу, який не хоче втрачати життєвий комфорт та фінансові ресурси через війну десь на кордоні Європейського Союзу. І якщо Медведчук береться повернути такий спокій у життя німецьких політиків, вона готова вважати його переговорником.
Тому, як би це парадоксально не виглядало, але спроби Медведчука встановити мир на сході – це не імітація. Це є особисто його боротьбою за своє місце у великій грі.
Питання лише, який рахунок у підсумку виставить Медведчук.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
