31 серпня 2013, 11:55

ЛГБТ в українському мистецтві та політиці

На сайті Громадського радіо з'явився перший епізод мого подкасту "Антена". Це програма про українські культури – і слово "культура" тут не просто так стоїть у множині.

Я хочу роздивитися різні виміри мистецьких практик, які нас оточують. Не обійдеться без кавалку політики та розмов із правозахисниками – на моє глибоке переконання, зараз в Україні політичний контекст дуже тісно пов'язаний із культурним.

Перший епізод "Антени" – це розмова з Максимом Буткевичем про ЛГБТ в українських культурних і політичних практиках.

Слухати на SoundCloud можна тут.

Слухати на сайті "Громадського радіо" можна тут.

Дайджест такий: "Література та мистецькі практики тут є не менш важливими за політичні ініціативи. Вони протидіють дискримінації, перебивають її градус".

Для мене особисто дуже символічним є те, що цей запис знаходиться поруч із записом розмови Наталки Соколенко із Юрієм Луценком. Саме Луценко нещодавно написав, що "Краще дозволити раз в рік гейпаради, ніж щодня чекати російських танків, як у Грузії 2008 року". Про характерність дихотомії між "танками" та "гейпарадами" я не писатиму – надто все це очевидно.

Для тих, хто лінується слухати – написала короткий конспект кількох тез, які звучать у записі.

Чому ідеться не лише про "гомо"

Ідеться про болюче і чутливе запитання, що лягає в площину ширшого кола болючих і чутливих запитань. Ідеться про приниження меншин – це дискримінація, ґеттоїзація, маргіналізація.

Меншини не обов'язково принижувати. Можна просто витісняти та робити невидимими. Не обов'язково до меншин ставитися погано, не обов'язково їх вбивати. Меншини можна вбивати інформативно та комунікаційно – якщо їх немає в інформаційному просторі, то ніби не існує і в реальності.

Замовчування та екзотизація

Коли мова іде про "середню температуру по палаті" ставлення до ЛГБТ-спільноти в Україні, то маємо мовчання-замовчування та екзотизацію.

Наприклад, коли ти говориш, що є проблема, то тобі заперечують, що проблеми нема, бо про неї, мовляв, ніхто не говорить, і тому про це не потрібно говорити. Це замовчування.

Інший епізод на цю ж тему – презентація антології ЛГБТ-поезії "120 сторінок Содому" . Тоді обурення викликали не власне тексти, а слово ЛГБТ на обкладинці. Якби тексти антології були надані поза цим контекстом, їх ті молодики, котрі прийшли громити презентацію, сприйняли б як просто любовну лірику. Це ситуація обурення через те, що хтось "виносить сміття" на люди.

А щодо тенденції екзотизації – то вона дуже пов'язана з тенденцією замовчування.

Наприклад, від гомофобів часто можна почути, що культурний чи політичний простір України окупований ґеями... і далі йде опис персонажа, який схожий чи то на Борю Моїсєєва, чи то на Вєрку Сердючку. Це абсолютно екзотичний персонаж, якого перетворюють на репрезентативного для всієї ЛГБТ-спільноти. Це наслідок відсутності в спільноті ЛГБТ-життя, наслідок його замовчування.

Ґеттоїзація

Цікаво, що коли про ґеїв говориться на спокійнішому та серйознішому рівні, то ми бачимо ще одну тенденцію – це ґеттоїзація. І вона дуже помітна. Наприклад, у висвітленні проблематики ЛГБТ в засобах масової інформації.

Тут ситуація ніби змінилася, бо протягом останніх років з'явилося чимало активістів і активісток, які відкрито говорять про існування ЛГБТ-спільноти, про проблеми ЛГБТ-спільноти. Вони можуть спокійно показати свої обличчя, вони спокійно скажуть на камеру про себе як про представника чи представницю ЛГБТ-спільноти. Тобто тепер ситуація "ми шукали людину нетрадиційної орієнтації, але не знайшли" – неможлива.

Але наявна ситуація ускладнюється тим, що в ЗМІ представники ЛГБТ – "вони", а самі ЗМІ та їхня аудиторія – це "ми". Навіть якщо про цих ЛГБТ-активістів не буде сказано нічого поганого.

Показовий приклад можна знайти в репортажах про марш рівності в Києві, який називають "першим ґей-парадом". Навіть у збалансованих новинних сюжетах синхрони мовців титрували так: "Наталка, представниця сенс-меншини", "Дмитро, представник секс-меншини", "Дітріх, гість з Німеччини", "Тетяна, мешканка Києва".

Тобто тут видно поділ на "мешканців Києва", "гостей іноземних делегацій" і "представників секс-меншин".

Так само журналістам важко звикати до вживання замість слова "гомосексуаліст" – слова "гомосексуал". Вони розуміють, що так правильно, але ідеться про певну інертність мови. А також про те, що люди не розуміють усіх негативних конотацій слова "гомосексуаліст", не розуміють, що це слово відсилає до радянських репресивних практик.

Подібний приклад: коли звучить думка, що права секс-меншин "не на часі", не є "найбільш нагальною", бо "їх мало". Це твердження має під собою абсолютно ірраціональне підґрунтя.

В таких умовах будь-хто, хто виступає за рівність, припинення дискримінаційних практик, на думку багатьох, не може не бути представником ЛГБТ.

Ставлення до ЛГБТ – це лакмусовий папірець. Людина може позиціонувати себе як толерантну, таку, що проти ксенофобії, але, коли ідеться про питання, пов'язані з ЛГБТ, то все змінюється. В голові падає залізна завіса.

Це ж можна сказати і про рівень публічного обговорення. Та бачимо дрімучий рівень невігластва. Особливо в маргінальних або місцевих виданнях.

Закон про протидію дискримінації

Про цей закон було поширене твердження, згідно з яким його впровадження означатиме легалізацію одностатевих шлюбів і всиновлення дітей одностатевими парами. Хоча варто було просто відкрити сайт Верховної Ради та прочитати закон.

У ньому ішлося лише про заборону дискримінації в сфері працевлаштування чи в процесі трудових відносин.

Окремо для тих, хто побоювався за наші кришталеві сімейні цінності, в тому самому законі було сказано, що його норми не поширюються на Сімейний кодекс.

Але навіть згадка про ЛГБТ-спільному в контексті працевлаштування вибила цей закон. Це перебило перспективи на найближчий час – цей пункт був одним із ключових для ЄС та лібералізації візового режиму.

Чому тема ЛГБТ така "страшна"?

Було би добре мати відповідь. Таке відчуття, що відповідь – це цибулина, де постійно бачиш нові шари.

Тут є психологічні причини – індивідуальні та колективні фобії. Є спадок репресивної політики СРСР. Є вплив тюремної субкультури на широкі верстви населення та вплив тюремного етосу на повсякденне життя, особливо на життя менш привілейованих верств населення.

В психологічному плані ґей – це невидимий ворог, якого важко розпізнати, який всюди "тягне своїх". Це enemy within. Це робить ЛГБТ-спільноту зручною для перетворення на цапа-відбувайла.

Ґей-парад і оптимізм

Якщо подивитися на динаміку обговорення теми ЛГБТ, то стає ясно, що обговорення тепер відбувається в ширших колах. До нього долучаються люди, котрі самі не є представниками ЛГБТ-спільноти. Справді почали лунати голоси в медіа. Справді не було жертв під час маршу 25 травня – хоча всі люди, які туди йшли, були готові, що їх звідти винесуть.

Така одинока подія не є індикатором покращення, але в загальному контексті є приводом для оптимізму.

Ліки від гомофобів

Ми маємо мобілізацію гомофобних сил, причому на різних рівнях – від політичного, політично-партійного, парламентського, до grass roots гомофобії (низових організацій). Це неминучий процес. Велика роль у тому, що відбуватиметься, належатиме медіа та масовим практикам. Тут важливими є книжки, фільми тощо.

Вони показують навіть тим, хто не хоче цього бачити, що реальність – набагато різноманітніша та складніша. І що реальності не треба боятись, не треба тікати в обійми дискримінаційних практик.

Література та мистецькі практики взагалі є не менш важливими за політичні ініціативи. Вони протидіють дискримінації, перебивають її градус.

UPD:

На "ВідеоТеці" опублікували оновлення мого відеоблогу – про концепцію програми, перший її випуск і про плани на майбутнє. З дня запису відбулося трохи новин – на рахунках ГР вже трохи більше 3 тисяч гривень (до речі, долучайтеся, тисніть кнопку "Підтримай нас"), перша програма вже вийшла в люди, програму про Форум видавців запишу от-от. Все інше – цілком актуальне досі.

powered by lun.ua

Громадське радіо – підтримайте!

Громадське радіо почало третю кампанію на Спільнокошті! Ми збираємо 100 тисяч гривень – ця сума дозволить протягом року виготовляти три авторські подкасти – "Чайник", "Філософський барабан" і "Антена"...

Прощання з Олегом Лишегою

Цитую з Facebook Івана Малковича: Прощання з Олегом Лишегою відбудеться в четвер, 18 грудня, з 15.00 до 17.00 у Спілці Письменників України (вул...

УДАІ та сексизм – 2

Минулого разу в блозі я писала про статтю сексистського змісту, що була опублікована на сайті київського УДАІ. Цей допис і цитати зі статті, про яку ідеться, можна прочитати тут...

УДАІ та сексизм

Нині на мейл udai@udai.kiev.ua надіслала запит в київське УДАІ. Вранці надішлю цього листа також аналоговою паперовою поштою. А запит отакий – щоб не загубити: Доводжу до вашого відома, що опублікована на сайті http://www...

Вийди з класу

Колись давно я вчилась у троєщинській школі N292. І класі чи то в другому, чи то в третьому вчителька перша моя Надія Михайлівна постукала лобом по шкільній дошці мою однокласницю Таню...

Громадське радіо – цілодобово!

Друзі, Громадському радіо знову потрібна ваша допомога. Тому ми починамо нову кампанію збирання коштів на "Спільнокошті". Навіщо це нам? На що ми витратили зібрану минулого року суму? Ми працюємо уже майже рік...